ЗАЧИНАТИ

ЗАЧИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЧА́ТИ, чну́, чне́ш, док.

1. перех. і з інфін. Приступати до чого-небудь, до якоїсь дії; розпочинати, починати щось. — Уже вам [Лошакову] не стане часу першому зачинати ті бої, котрі велися так талановито вами (Мирний, III, 1954, 284); До Анта, коли він був живий, звертались тільки тоді, коли треба було принести жертву богам, та ще на свята, які водилось зачинати комусь із старших (Скл., Святослав, 1959, 86); В рідному селі комуністи зачинали колективізацію (Чорн., Визвол. земля, 1959, 162); «Розумна річ!» — всі зачали гукать. Послухали Лисичку І Щуку кинули — у річку (Гл., Вибр., 1957, 75); // перех. Класти початок чому-небудь. [Юрій (стиха):] Ось іще один із її [Лесі] друзів. Ти знаєш його? [Геннадій:] Один із тих, що зачинали соціал-демократичний робітничий рух (Сміл., Черв. троянда, 1955, 97).

2. неперех. і з інфін. Виявляти перші ознаки якої-небудь дії або стану. [Казибрід:] А що, бачиш тепер, чия правда? Зачинає серце щеміти? (Фр., IX, 1952, 65); Ой ти поїхав, мене покинув Молоду, уродливу, Що ся зачала вірно любити В годину нещасливу (Чуб., V, 1874, 264); Зачали розходитися слухи, що суддя злий, гострий і безглядний чоловік… (Кобр., Вибр., 1954, 37); Зі сходу зачала танути ніч (Логв., Давні рани, 1961, 5).

3. перех. Становити початок чого-небудь, бути першим в ряду чого-небудь. Були це слова, що зачинали державний гімн (Смолич, Мир.., 1958, 257).

4. перех. Братися за що-небудь у першу чергу, починати що-небудь з когось, чогось. Зачнім [огляд праць] від літератури (Фр., XVI, 1955, 7); // Починати користуватися чим-небудь або вживати що-небудь з початку. Дописалась до краю, а боюся нового листка зачинати, бо то буде безконечно, а часу нема (Л. Укр., V, 1956, 47).

5. тільки док., перех. Зародити, дати початок життя кому-небудь. — Безталанна та хвилина, коли я зачала тебе; проклята та радість, якою я раділа, чуючи, що щось ворушиться під серцем… (Мирний, II, 1954, 178); Всім ти [Венера] створінням зеленим серця виповняєш коханням. Щоб у жадобі безсмертній нові покоління зачати (Зеров, Вибр., 1966, 123); * Образно. Так, паперовий ратоборче, Поете кволий та блідий! Лиш гнів могутній, життєтворчий Зачне з землею плід новий (Рильський, І, 1956, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 403.

Зачина́ти, на́ю, єш, сов. в. зача́ти, чну, не́ш, гл.

1) Начинать, начать. То ж козаки із ляхами пиво варить зачинали. Дума. Зачало світати. Мл. л. сб. 314. Як приїхав приймачище, зачав тещу бити. Чуб. III. 128.

2) Начинаться. Як зачинає звада, не поможе й рада. Ном. № 3510.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 115.