ЗАЧАРОВАНИЙ

ЗАЧАРО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зачарува́ти. — А де ж, пане Ястшембський, твоя Василина? Може, спить, зачарована в якомусь палаці серед густого лісу? — питали паничі (Н.-Лев., II, 1956, 56); Про них [валуни] ходили легенди, що це зачароване стадо корів (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 35); Володя стояв, зачарований величною красою цієї суворої незайманої природи (Донч., III, 1956, 339); * Упорівн. Насупроти ліс і гори, мов зачаровані велетні, стояли сумні, чорні (Мирний, І, 1954, 164); // зачаро́вано, безос. присудк. сл. Зачаровано хлопця — очей не відірве. А в голові раптом: «І все ж ото люди зробили».. І паровоз, що сам летить, як казковий змій, і міст-велетень… Вони, люди (Головко, І, 1957, 185).

◊ Зачаро́ване ко́ло: а) за народним повір’ям, простір, який з допомогою чарів зроблено недоступним для ворожих сил. * У порівн. Опинившись у глибокій балці, де стояла нашорошена тиша і всі говорили пошепки, вони почували себе ніби в зачарованому колі (Панч, II, 1956, 236); б) безвихідне становище. Працювати вона хоче за фахом, а щоб одержати фах, професію, треба раніш здобувати вищу освіту. Зачароване коло! (Дмит., Наречена, 1959, 148); Мов (як і т. ін.) зачаро́ваний (зачаро́вана, зачаро́ване) — який перебуває під впливом сильного і приємного враження. Гуро й Василь слухали старого академіка як зачаровані (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 199).

2. у знач. прикм. Який виражає захоплення; який перебуває в стані захоплення. Дні зарясніли веселим кольором, вигріта земля буйно хвилювала травами, ..і Оленка не може одірвати зачарованих очей від зеленого видовища (Горд., II, 1959, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 400.