ЗАТУРКОТАТИ

ЗАТУРКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЗАТУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до зату́ркати¹ . В житі затуркотала горлиця (Н.-Лев., II, 1956, 308); Поперед коней став барабанщик з барабаном і, ждучи приказу, держав у руках палички, так що тілько слово, один погляд — зараз барабан затуркоче (Мирний, І, 1954, 46); За хвилину затуркотів мотоцикл, зірвавшись з місця (Коп., Земля.., 1957, 147); — Який землемір? — незрозуміло перепитав Мартин і вдруге глянув на Коропа. Та жінка не дала йому говорити, затуркотіла: — Який, який? Людський землемір! (Кос., Новели, 1962, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 366.