ЗАТИНАТИ

ЗАТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАТНУ́ТИ і ЗАТЯ́ТИ, тну́, тне́ш, док.

1. перех. і без додатка. Ударяти з силою чим-небудь гострим, звичайно встромляючи в щось або рубаючи. Затинає [Омелян] сокиру в колодку і підходить до них [селян] (Фр., IX, 1952, 156); Чіпкими вузлуватими пальцями стискав [Василь] топорище.. і затинав в корінь (Чендей, Вітер.., 1958, 217); // Дуже бити кого-небудь. По три пучки тернини, По чотири червоної таволги У руку набирали [турки], ..Потричі в однім місці бідного невольника затинали (Укр.. думи.., 1955, 13); Щосили він затяв коня по хребті пужалном (Досв., Вибр., 1959, 64).

Затя́ти карб — зробити чим-небудь гострим зарубку, мітку. Деркач винайшов палицю Мотя Крума і затяв на ній новий карб (Фр., V, 1951, 312).

2. перех. і неперех., розм. Завзято, з запалом робити, виконувати що-небудь. Дітвора затинає так часом і сухий шматок, наче солодкий медяник (Мирний, III, 1954, 35); На вигоні дівчата затинають веснянки, аж округи луна іде (Греб., V, 1957, 320); // Починати робити, виконувати що-небудь (звичайно, співати, грати і т. ін.). [Гавкун:] Як тільки немає про що балакати, так зараз і нехай затинають якої веселої (Сам., II, 1958, 107); Він почав хилитатись по дорозі, затинаючи п’яної пісні (Вас., II, 1959, 11); Ми маленькі Дударики.. Ми подмемо У дуду І затнемо: Ду-ду-ду (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 22).

3. перен., перех. Покривати, затягувати що-небудь чимсь. В садку вітрець уже шепоче, Зоря край неба затина (Манж., Тв., 1955, 133); З заходу прийшли германці й гайдамаки і золоті лани затяли, мов свинцем (Сос., І, 1957, 293).

Дух (ди́хання і т. ін.) затну́ло (затяло́), безос. —про стиснення в грудях, горлі, яке утруднює, перериває на якийсь час дихання. — Ти, слухай, — каже він якось глухо, мов йому що зітхання затнуло (Мирний, IV, 1955, 232); Йому затяло дух, і він щосили боровся з цим непояснимим для нього жахним чуттям (Досв., Вибр., 1959, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 347.

Затина́ти, на́ю, єш, сов. в. затну́ти и затя́ти, тну́, не́ш, гл.

1) Ударять, ударить. Скоро Лях-Бутурлак теє зачуває, Кушку Самійла у щоку затинає. Макс. 37. Як до ліса доїжджає, дубиною затинає. Чуб. V. 933. Затяла її в пику. Н. Вол. у.

2) Ударять, ударить рубящимъ или рѣжущимъ орудіемъ, начинать, начать рубить, рѣзнуть.

3) — кому́. Допекать, допечь, укорять, укорить. Хазяйка смика діда за рукав, щоб він уважив панотцеві, а хазяїн уговорює попа, щоб він не затинав старенькому. Стор. І. 240.

4) Дѣлать, сдѣлать что съ энергіей, съ жаромъ. Сопілка зуба затинала. Котл. Ен. І. 19. На вигоні дівчата затинають веснянки. Греб. 401. Затинає по-лядськи.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 106.