ЗАПІКАТИ

ЗАПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПЕКТИ́, ечу́, ече́ш, док.

1. перех. Пекти в печі, духовці до утворення шкуринки на поверхні страви. Спокусливо тягло запахом страв, що їх вміла варити, пражити, запікати попадя (Чендей, Птахи.., 1965, 51); — Аж слина покотилася, як побачив, що так по-мистецьки качку запекла (Мирний, IV, 1955, 363); // перен. Сильно гріючи, обпалювати (звичайно про сонце). Сонце виснажувало землю, запікало на черепок (Горд., Цвіти.., 1951, 14).

2. тільки док., неперех. Почати пекти (про дію вогню, жару і т. ін.). Він простяг руки, а іскряна птиця знов пурхнула вгору на самий вершечок, тільки іскри посипались на траву, на його руки, на щоки і запекли (Н.-Лев., II, 1956, 169); Коло 12-ої туман зник і запекло сонце (Коцюб., І, 1955, 152).

3. тільки док., перех. і неперех. Викликати відчуття болю, схоже на те, що виникає, від дії вогню, жару. Міцна горілка запекла в роті, як огонь (Н.-Лев., II, 1956, 54); * Образно. Запекли ті гроші прокляті, наче жару в кишеню хто насипав (Мур., Бук. повість, 1959, 23); // у сполуч. із сл. жаль, досада і т. ін., перен. Почати викликати важкі болісні переживання. В Дутчихи знов заболіло серце за сина, сама думка, що можуть її сина не прийняти до бурси, запекла її, і вона гірко виплакала (Мак., Вибр., 1954, 89); День стемнів мені, узяв жаль, запекла досада: — Поїхала! (Вас., II, 1959, 306); Як на неминучу смерть, виряджались селяни до волості.. А діти! Як жаром сипне в грудях — запече жаль (Головко, II, 1957, 356); // безос., у сполуч. із сл. у грудях, коло серця іт.ін. Стало комусь дуже важко, болісно. О-о-о-о! як же запекло коло серця! (Барв., Опов.., 1902, 116); Дівчинка ковтала скоринку з слізьми, мов запивала її солодкою водою. Вона була така щаслива в цю мить, і так блаженно сяяли її блискучі очі, що Марчевському враз запекло в грудях, у горлі, затуманився зір (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 141).

4. тільки док., перех., перен., розм. Вирядити, запровадити кого-небудь кудись (звичайно проти волі). Не зазнали її діти ані радощів, ані розкошів тих. Де там: хліб змалечку недоїдати навчилися, а не встигло на ноги сп’ястися — запечи його в найми!.. (Кос., Новели, 1962, 157); // Засадити до в’язниці. — А, так ти, страмнюча, півнів нищити?!..Та замість вигнати по-хорошому — грудкою?! В острозі сидітимеш! Я тебе запечу! (Вишня, І, 1956, 105); Третього разу те ж саме повторилося, і суддя мене запік до криміналу (Кучер, Дорога.., 1958, 152).

5. перех., діал. Розпалювати (люльку). — Тото у мене господар, діда ввечір [увечері] роззуває, люльку дідові запікає (Черемш., Тв., 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 259.

Запіка́ти, ка́ю, єш, сов. в. запекти́, чу́, че́ш, гл. Запекать, запечь. Неначе згага запекла. Шевч. 402. Запікають товсті стегна (теличі), обід спорадили. Рудан. І. 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 79.