ЗАПИВАТИ

ЗАПИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПИ́ТИ, п’ю́, п’є́ш, док.

1. перех. Пити що-небудь відразу після їди, приймання ліків. Тихович нашвидку їв яйця, запиваючи їх каламутним чаєм (Коцюб., І, 1955, 205); Дістав [Кирило Васильович] з кишені порошок, висипав у рот і ковтнув, запив водою (Хижняк, Тамара, 1959, 60); Хазяїн кав’ярні приніс нам кожному по крихітній чашечці запашної, гарячої кави. Ми почали сьорбати, запиваючи холодною водою (Ю. Янов., II, 1958, 79); З’їла того ранку Юлина шматок хліба, запила його квасним молоком (Скл., Карпати, II, 1954, 250); // перен. Пити горілку, вино, щоб заглушити, притупити горе, смуток і т. ін. Кайдаш постарів і став ще частіше заглядать в корчму, запиваючи давне панщанне горе (Н.-Лев., II, 1956, 345); Тут, на цім полустанкові, він пригадав далекі вогні південного Марселя.. і, діставши з кишені пляшку рому, запив спогади солодко-пахучою Ямайкою (Ю. Янов., І, 1958, 122).

2. перех., розм. Пити вино, горілку, відзначаючи яку-небудь подію. Купили вони.. відро вишнівки і запили мирову (Крон., VI, 1960, 151); — Ти вже сьогодні не одну зустріч запив, — лагідно зауважує Явтух (Ю. Янов., II, 1954, 191); // Випивати з нагоди закінчення чого-небудь; випиваючи, завершувати що-небудь. — Оце як я здорово запив своє бурлацтво! — казав Микола, встаючи вранці з-під лавки (Н.-Лев., II, 1956, 258); Принесли читальники кілька пляшок пива й під тим будинком запивали справу (Март., Тв., 1954, 293); Гостру розмову запили чаркою, запили і другою (Стельмах, Хліб.., 1959, 308); // кого, заст. Вином, горілкою відзначати заручини. — Нашу Ярину вчора запили, приходили свати од Гаптона (Л. Укр., III, 1952, 665).

Запива́ти (запи́ти) могори́ч — пити вино, горілку з приводу успішного завершення якої-небудь справи (купівлі, продажу чого-небудь, заручин і т. ін.). Запили могорич. Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав (Укр.. казки, 1951, 241).

3. перев. док., неперех., розм. Почати пиячити, пити запоєм. Як запив чумак в корчмі на риночку, Та пропив чумак, пропив свою худібочку (Чуб., V, 1874, 852);

З великого горя батько запив (Ковінька, Кутя.., 1960, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 252.

Запива́ти, ва́ю, єш, сов. в. запи́ти, п’ю́, п’є́ш, гл.

1) Запивать, запить что нибудь. Запий водою, бо гірке. Харьк. Любощів ні заїсти, ні запити, ні заспати. Г. Барв. 449.

2) Запивать, запить, начать пить, предаваться пьянству. Запив Іван, загуляв, не до мислі жінку взяв. Чуб. V. 790.

3) Выпивать, выпить. Могорич запили. Чуб. V. 963. Запили сватання. Г. Барв. 183.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 78.