ЗАНІМИТИ

ЗАНІМИ́ТИ, и́ш, и́ть, док., перех., розм.

1. Зробити німим; примусити замовкнути.

Щоб тебе́ заніми́ло, безос., лайл. — побажання, щоб кому-небудь одібрало мову. — Тьфу, тьфу, тьфу! Щоб тебе занімило! Що ти плетеш? — крикнув принципал (Фр., III, 1950, 193).

2. перен. Затамувати, заглушити. Жінчине страждання занімило Івасеве лихо (Мирний, І, 1954, 271); [Микита:] Не бійтесь, я розуму не проп’ю. А що у мене отут засіло, у цій кістці [показує на лоб], того ні горілкою, ні отрутою не занімиш!.. (Кроп., І, 1958, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 231.

Заніми́ти, млю́, ми́ш, гл. Сдѣлать нѣмымъ. а бода́й тя заніми́ло! (Камен. у.) — пожеланіе равносильное: типунъ тебѣ на языкъ!

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 72.