ЗАНЕДБУВАТИ

ЗАНЕ́ДБУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАНЕДБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Переставати дбати, піклуватися про кого-, що-небудь, послаблювати догляд за кимсь, чимсь, увагу до когось, чогось; занехаювати. — Ви дбаєте про мене, а себе занедбуєте (Л. Укр., III, 1952, 696); — Ледащиця, та й годі!.. Дитя своє зовсім занедбала, — пропадає дитя (Вовчок, І, 1955, 269); Прилетіла бджілка до Павла. Бджілка, мов сопілка, загула: — Слухай, мій хазяїне, тобі Наші бджоли кланялись в журбі. Трудівниць ти зовсім занедбав, Десь на цілі тижні запропав (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 15); // Нехтувати чимось. Хоч доня часто перебувала в Галі, все ж ані на хвильку не занедбувала своїх домашніх обов’язків (Ков., Світ.., 1960, 65); О! Годен чорної отрути, Не вартий ні хвилини жить, Хто міг на мить тебе [Вітчизну] забути І занедбать тебе на мить! (Рильський, III, 1961, 231); // Втрачати інтерес до роботи, навчання і т. ін. Я почав занедбувати науки (Фр., І, 1955, 346); — А Дорошенко… Чого це він своє малярство так занедбав? (Головко, II, 1957, 562); // Виявляти байдуже ставлення до кого-, чого-небудь, забувати про когось, щось. — Добре, добре, мамо! Покиньте мене, занедбайте… Тільки пустіть до нього!.. (Вовчок, І, 1955, 211); [Женя:] Ви занедбали мене в ті хвилі, коли я найбільше потребувала потіхи й піддержки (Фр., VIII, 1952, 90); Коли Яськові я зробився побратим, То друга першого не занедбав, Андрія (Рильський, Поеми, 1957, 218).

2. Залишаючи без догляду, доводити що-небудь до занепаду. [Жандарм:] Чого ти сам собі шкоду робиш? Роботу покинув, господарство занедбав, коні продав та все тілько з п’яницями водишся та своє добро розкидаєш? (Фр., IX, 1952, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 228.