ЗАМОК

ЗА́МОК, мка, ч.

1. Укріплене житло феодала доби середньовіччя з оборонними, господарськими, культовими і т. ін. будівлями, звичайно оточене високим кам’яним муром з кількома вежами. На високому горбі стримить давній лицарський замок з баштою (Н.-Лев., III, 1956, 311); Вона [скеля] нагадувала середньовічний замок, похмуру кам’яницю, яка, гострішаючи догори, утворювала там щось подібне до вежі (Гончар, III, 1959, 105); Характерними прикладами феодальних дворів-замків є згадувані в літопису двори князя Володимира Святославича у Білгороді, Вишгороді і Берестові (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448); // Великий поміщицький будинок; палац. Пан гуляв у себе в замку, У ярмі стогнали люди, І здавалось, що довіку Все така неволя буде (Л. Укр., І, 1951, 380); Старий упертий граф вирішив нікуди не йти з свого фамільного замка (Гончар, III, 1959, 145).

◊ Будува́ти надхма́рні за́мки — плекати химерні нездійсненні, відірвані від життя плани, надії.

2. заст., рідко. Тюремна будівля; тюрма. Школи усякі.., святого владики хороми, пошта, потюремни (тюремний) замок, — батечки, яких то домів у ньому [Харкові] нема! (Кв.-Осн., II, 1956, 308).

ЗАМО́К, мка́, ч.

1. Пристрій для замикання дверей у приміщеннях, дверцят шафи, скринь, шухляд і т. ін. Скриня Макушина відчинена, розбитий замок лежить біля неї на долівці, а над скринею стоїть.. Левко (Кв.-Осн., II, 1956, 259); Сторож брязнув ключами, осмикаючи важкий здоровий замок (Н.-Лев., II, 1956, 268).

На замо́к бра́ти (взя́ти) — замикати (двері і т. ін. Двері веранди., які вона сама брала на замок, тепер були розчиненими навстіж (Коз., Сальвія, 1959, 43).

На замку́ бу́ти: а) бути замкненим; б) бути недоступним для ворогів, добре охоронятися. Кордон наш — на замку! (Бичко, Сійся.., 1959, 186); Під замко́м бу́ти (перебува́ти, лежа́ти і т. ін.): а) зберігатися замкненим (про цінності, харчові продукти і т. ін.). Хліб під замком, — скнарість така! (Барв., Опов.., 1902, 93); Софія скоріш кинулась умиватись, причісуватись, ..добула свої персні та браслети, що вже давно лежали підзамком (Л. Укр., III, 1952, 540); б) бути замкненим у якому-небудь приміщенні, ув’язненим. Під замо́к хова́ти (кла́сти і т. ін.) — поміщати щось куди-небудь замикаючи. Як він забувся, що його жінка все ховає під замок? (Стельмах, І, 1962, 115); Під (за) трьома́ (сімома́ і т. ін.) замка́ми держа́ти (трима́ти і т. ін.): а) зберігати старанно замкненим, надійно захованим (цінності харчові продукти і т. ін.); б) тримати ув’язненим, надійно охороняючи. Він [цар] їх триматиме в полоні під трьома замками (Донч., VI, 1957, 79).

2. Застібка в намисті, браслеті; // Довга металева або пластмасова застібка для одягу, а також папок, портфелів і т. ін.

3. У деяких видах вогнепальної зброї — пристрій, признач. для здійснення пострілу. Спокійно оглянув [Начко] замок зброї, повкладав нові патрони (Фр., VI, 1951, 303); Важко клацнув замок гармати (Стельмах. Кров людська.., І, 1957, 196); У XVI ст. з’явилися.. рушниці з кремінним ударним замком (Іст. середніх віків, 1955, 198).

4. техн. Пристрій для з’єднання рухомих частин механізму, машини і т. ін. Причіп косарки має замок-запобіжник (Механ. і електриф.., 1953, 138).

5. З’єднані певним способом колоди, дерев’яні бруски. Перегнивші замки колись добре рубленої хати порозмикалися, стіни почали вивалюватись (Мирний, 1 1955, 332).

6. архт. Центральний камінь арки. Замок — самий верхній середній клинуватий камінь склепіння або арки (Архіт. Рад. Укр., 8, 1939, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 218.

За́мок, мку, м. Замокъ. К. Досв. 25. Стор. МПр. 61. А на що ж ти мене покидаєш у мурованім замку? Мет. 14. Лучче б ти в замку зоставсь з козаками. О. 1861. XI. Кух. 18.

Замо́к, мка́, м.

1) Замокъ. Вона звірів зачинила у льох за дванадцятеро дверей, за дванадцять замків. Рудч. Ск. II. 70. У гуцуловъ замокъ бываетъ бга́ний, лавча́стий (лавчє́стий), однору́чний, сліпи́й (См.) Шух. І. 93, 94.

2) За́мок. Замокъ у ружья. Шух. І. 229.

3) При деревянной постройкѣ соединеніе бревенъ въ замокъ. Чуб. VII. 388. Шух. I. 90.

4) = Каганець 7. Шух. I. 235. Ум. Замо́́чок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 68.

замо́к — пристрій для замикання дверей, воріт, дверцят шафи, скринь, шухляд і т. ін.; за повір’­ями, навесні відмикається земля і вода; це нібито використовують злі сили, наприклад, відьми цілу­вали на Великдень замок на дверях церкви з метою магічного від­микання коров’ячого вимені; відо­мий також звичай цілування цер­ковного замка молодим під час вінчання (звичайно з добрим на­міром). Вона звірів зачинила у льох за дванадцятеро дверей, за дванад­цять замків (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 235.