ЗАЛЮБЛЮВАТИ

ЗАЛЮ́БЛЮВАТИ, юю, юєш і ЗАЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю я́єш, недок., ЗАЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн., залю́блять; док., перех. і без додатка, перев. із запереч. не, розм.

1. Любити кого-, що-небудь. Здоров’є [здоров’я] своє звела, хирію, а чоловік сього да й не залюбляє, бо сказано: зять любить тещу багату, а чоловік жінку здорову… (Барв., Опов.., 1902, 431).

2. Полюбляти що-небудь робити. Тепер вже сама : промовляє [Катря] слова — не залюбила і других чути — як говорять (Вовчок, І, 1955, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 196.

Залю́блювати, люю, єш, сов. в. залюби́ти, блю́, биш, гл. Любить, полюбить. Вовки, бачте, вовкулаку не залюблюють…, бо вовкулака їсти падло гидує. Г. Барв. 451. Тепер уже сама не промовляє слова, не за любила і других чути, як говорять. МВ. ІІ. 97. Він залюби́в, не залюби́в. Ему понравилось, не понравилось. На добрий ум научали, — ти не залюбив. Грин. III. 142. Не залюбив небіжчик кулі. Греб. 353. Одкинула вашу масть од чиряка — не залюбив: дуже почав сіпати. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 61.