ЗАЖИВАТИ

ЗАЖИВА́ТИ¹, а́є, недок., ЗАЖИ́ТИ, иве́, док. Загоюватися, виліковуватися, ставати здоровим. Праве око зажило, загоїлося (Мирний, І, 1954, 53); З темного кутка вистрибнув на милиці Прокіп Журба. Його нога вже зажила, але ступати на неї вільно він ще не міг (Кучер, Голод, 1961, 168); // Затягуватися шкірою, зарубцьовуватися (про рану). Як тільки зажила рана, Левко Когут вирішив вивести своїх бойовиків на операцію (Цюпа, Назустріч.., 1958, 337); * Образно. Довго і боляче заживала рана її юного серця (Грим., Незакінч. роман, 1962, 131).

◊ Заживе́ до весі́лля — про незначні ураження, що не становлять небезпеки для здоров’я. — Яка ж ти необережна! Та не тужи, заживе до весілля. Колись такі подряпини я присипав землею (Автом., Щастя.., 1959, 92).

ЗАЖИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗАЖИ́ТИ, иву́, иве́ш, док., перех., розм.

1. Споживати, їсти, пити що-небудь постійно, часто; вживати. Олію, молока, вина Не заживав він зроду; Для дужчої покути пив Морську солону воду (Фр., XI, 1952, 104); Не п’є [Яків], тютюну не заживає (Вас., II, 1959, 59); Заслаб мужик на живіт, А дідич лічити; Дає йому порошки, Та й каже зажити (Рудан., Вибр., 1937, 212); // Мати що-небудь, користуватися чимось досхочу, у великій кількості. Альоша подрався нагору вузькими вулицями, де вже ганяли школярі, заживаючи під час перерви сонця і повітря (Мик., II, 1957, 243); Крокодил.. із теплих вод зринає, Щоб зажити прохолоди (Л. Укр., IV, 1954, 201); // перен. Вдаватися до чого-небудь, використовувати якісь засоби з певною метою. Вона заживала всіх хитрощів, на які була здатна, бо це був останній спосіб затримати [Романа] (Гр.. II, 1963, 287).

2. Відчувати, переживати що-небудь. Чей же ти бачив, як мало для нашого тіла потрібно,.. Як без великих розкошів утіхи воно заживає. Задовольняючись тим, що дає йому мати природа (Зеров, Вибр., 1966, 158); Було, як сутінки на землю упадуть, Ідеш собі в садок.. радості зажити, В вінок сплітаючи кохані, ніжні квіти (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 81);// Зазнавати в житті. [Василина:] Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні (Вас., III, 1960, 62); — Зажити щастя вояцького хотіли-сте, Ониську? — питався сотник (Ле, Наливайко, 1957, 61).

3. Поведінкою, працею і т. ін. заслуговувати, здобувати собі пошану, славу, честь, успіх, ставати відомим, популярним завдяки чому-небудь. Тупий заживав великої пошани в селі, бо його боялися (Март., Тв., 1954. 274); Ой, відважні арсенальці Честі й слави зажили, Що боями і працею Собі орден здобули (Укр.. думи..,1955. 386); Зажила собі великої слави дивовижно гарна робота гуцульських кушнірів (Мас., Під небом.., 1961, 131).

4. Заробляти, придбавати що-небудь (перев. гроші, майно). [Гаєнко:] Не своїм горбом добра він заживав на світі… (Голов., Драми, 1958, 342); Йшов на село я не грошей зажити, А щоб і богові й людям служити (Щог., Поезії, 1958, 264); Не міг [Порфир] зажити більше як одну-дві шкапини та сякий-такий плужок (Мик., II, 1957, 368).

◊ Чужо́го ві́ку зажива́ти (зажи́ти) — жити дуже довго. Гапця.. і собі вкинула: — Бач, яка! Чужого віку заживає! Хай би вже вмирала собі! (Григ., Вибр., 1959, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 122.

Зажива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зажи́ти, живу́, ве́ш, гл.

1) Употреблять, употребить, вкушать, вкусить. Будуть до тебе козаки заїзджати, будуть у тебе хліба-соли заживати. К. С 1884. І. 36. Я горілки не заживаю. Черк. у. Зажиймо табаки. Чуб. V. 1146. Гей, гості, що єсть — заживайте. Гол. IV. 505.

2) Испытывать, испытать. Жила в батька не рік, не два, — не зажила добра. Грин. III. 220. Роско́ші зажи́ти. Пожить въ роскоши, богатствѣ. Гей, хто хоче роскоші зажити, — гей, нехай іде до двора служити. Чуб. V. 344.

3) Пріобрѣтать, пріобрѣсти; зарабатывать заработать въ наймѣ. Мізерний був, хтілось то копійки зажити. Драг. 83. Скільки це вже я в вас грошей зажила? Полт. г. Сла́ви зажи́ти. Пріобрѣсти извѣстность, славу. Ой не знав козак, да не знав Супрун, да як слави зажити: ой зібрав військо славне запорожське та й пішов орду бити. Грин. III. 585. Зажили вона собі ще того щасливого часу слави доброї панночки. Г. Барв. 333.

4) — вік. Жить, пожить на счетъ чужого вѣка. Ти чужий вік заживаєш. Стор. І. 232.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 38.