ЗАДИМЛЮВАТИ

ЗАДИ́МЛЮВАТИ, юю, юєш і ЗАДИМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАДИМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. задимля́ть; док.

1. перех. Наповнювати, насичувати, покривати димом, кіптявою. * Образно. — Ой, важко стояти близько коло начальства! Цур йому, пек йому. І обсмалить тебе огнем, і обпалить, і задимить тебе, як коло комина!.. — думав Добриловський (Н.-Лев., IV, 1956, 130).

2. перех., розм. Займатися копченням. Одні [уходчики] рибалчили, інші полювали, треті —солили й сушили, в’ялили й задимлювали рибу та птицю на зиму (Тулуб, Людолови, І, 1957, 242).

3. тільки док., неперех. Почати димити. Митро знову ліг на лікоть і задимив цигаркою (Головко, І, 1957, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 109.

Зади́млювати, люю, єш и задимля́ти, ля́ю, єш, сов. в. задими́ти, млю́, ми́ш, гл. Заканчивать, коптить, закоптить. Повісив задимлювати. Н. Вол. у. Стояла… сахарня з високим задимляним стовпом. Левиц. Пов. 370.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 34.