ЗАГОРТАТИ

ЗАГОРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАГОРНУ́ТИ, горну́, го́рнеш, док., перех.

1. Обгортати чим-небудь, замотувати в щось, роблячи згорток, пакунок; протилежне розгортати. Онук Василько приглядався, як дід дбайливо загортав портрету нову мамину хустку (Козл., Весн. шум, 1952, 46); Хліб Уляна загорнула в лопушняк і поклала в холодку (Тют., Вир, 1964, 237); // Закутувати, укривати, захищаючи від холоду, спеки і т. ін. Вона ледве протиснулась крізь натовп — в новому цупкому кожусі, яким загортала дитину (Коцюб., II, 1955, 102); Рана майже не боліла. Балика добре перев’язав її, покривши м’якушкою хліба і павутинням та загорнувши плече кленовою корою, щоб швидше зросталися кістки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37); // перен. Оповивати, роблячи невидимим; затуляти. За думками Дмитро не помітив, коли низькі хмари загорнули і сховали від очей сонце (Збан., Переджнив’я, 1960, 60).

2. Загинати, заломлюючи краї, кінці чого-небудь (догори, назад і т. ін.). Вітер.. загортав поли кожуха, намагався зірвати шапку (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 67); Загорнув [Кола] косми за вухо, тріпнув головою (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 47).

3. Накладати одну полу одягу на іншу. Макар замовк і, сховавши в кисет люльку, загорнув на грудях чекмінь (Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 11).

4. Засипа́ти, заки́дати чим-небудь (яму, борозну і т. ін.). Оселимося над Дніпром. Будемо разом загортати окопи на його берегах, зрівнювати воронки від снарядів і бомб, посадимо яблуні (Логв., Давні рани, 1961, 62); При садінні дерев ями загортають землею лише верхнього родючого шару грунту (Колг. Укр., 2, 1957, 32); Сніг наче ждав, коли загорнуть яму, і навскісно почав падати на землю (Стельмах, I, 1962, 176); // Орючи, прикривати, пригортати землею добрива, зерно і т. ін. Підживлення буряків провадили буряковими сівалками, обладнаними спеціальними сошниками, які загортали добрива на глибину 10-12 сантиметрів (Нові cпос. вирощ.. буряків, 1956, 92); Ми.. Зерно добірне, силою налите, В ріллю поклали, загорнули вглиб (Дор., Тобі, народе.., 1959, 71).

5. перен., рідко. Брати, захоплювати собі. Мошко загорнув і присвоїв його [маєток] (Фр., II, 1950, 344); Спершу загорне котре [з дітей] бараболі з півложки, обережно, на кінчик, щоб і для молока місця не забути, потім тихенько заверне ложкою до миски з молоком і ще обережніше затопить її… (Д. Бедзик, Студ. води, 1959, 69).

◊ Чужи́ми рука́ми вого́нь загорта́ти — те саме, що Чужи́ми рука́ми жар загріба́ти (див. жар). Чужими руками добре вогонь загортати (Номис, 1864, № 9665).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 86.

Загорта́ти, таю, єш, сов. в. загорну́ти, ну́, неш, гл.

1) Заворачивать, заворотить. А скину я опанчу та ніжки загорну. Чуб.

2) Загребать, загресть. Загортай, мати, жар, жар! О. 1862. IV. 36. Кладуть у яму і загортають землею. ХС. IV. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 29.