ЖУРАВЕЛЬ

ЖУРАВЕ́ЛЬ, вля́, ч.

1. Великий перелітний птах з довгими ногами, шиєю і прямим гострим дзьобом, живе на лісових та степових болотах. Високо, під ясним небом, в’ються орли, хмарою літають дрохви, журавлі, хохітва (Стор., І, 1957, 333); Десь у небі тужливо курликали журавлі, відлітаючи в теплий край (Кучер, Чорноморці, 1956, 215); * У порівн. В той час на верхніх східцях з’явилась висока, рівна станом панія, ..цибата, як журавель (Н.-Лев., IV, 1956, 293).

2. Довга жердина, приладнана біля колодязя як важіль для витягування води, або й весь пристрій з такою жердиною. Чутно, як хтось витягує воду з колодязя: довгий немазаний журавель немилосердно скрипить (Коцюб., І, 1955, 233); Далеко серед пасовиськ видніється колодязь з журавлем — водопій для худоби (Гончар, Маша.., 1959, 30).

3. Народний сюжетний танець, в якому танцюючі зображують журавлів. Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів (Котл., І, 1952, 77); Широко розповсюджені [на Дніпропетровщині] .. сюжетні танці — «Швець», «Коваль», .. «Горлиця», «Журавель» і інші (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 547.

Жураве́ль, вля́, м.

1) Журавль, Grus. Лучче синиця в жмені, ніж журавель в небі. Ном. № 7296.

2) Очепъ, подъемный рычагъ у колодца. КС. 1883. IX. 223. Стеся пішла, а я за журавля, щоб витягти води. Г. Барв. 382.

3) Грудныя внутренности.

4) Родъ танца. Тут инші журавля скакали, а хто од дудочки потів. Котл. Ен. І. 23. Ум. Жура́влик, жура́вличок. Ув. Журавли́ще, журавлю́ка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 492.

жураве́ль —

1) = жура́в (ж. жу­ра́вка, журавли́ця); зменшено-пест­ливі — жура́влик, жура́вличок (ж. жура́вочка); журавленя́ — пташа журавля) — великий перелітний птах з довгими ногами та шиєю і прямим гострим дзьобом; живе полісових та степових болотах; Божа птиця, птах Сонця; за поведінкою птаха угадували погоду, — «жура­вель прилетів — теплинь приніс», «журавлі летять високо — зима ще далеко», «журавлі летять низько — зима вже близько», «ранній приліт журавлів — на ранню весну»; віс­ник весни: у народі помічено, що прилітає журавель через тринад­цять тижнів після Різдва; відліт журавлів у вирій — найяскравіша ознака закінчення теплого періоду року, про що говорив уже пророк Ієремія в Біблії: «Горлиця й ластів­ка та журавель стережуть час при-лету свого»; за народним повір’ям, навесні, побачивши першу ключ­ку журавлів, не можна промовля­ти вголос «журавель», бо журити­мешся весь рік, а «веселик»; птах символізує сторожкість («Стоїть, як журавель на варті»), відлюд­ність («Ходить, як журавель по бо­лоті»), гульвісу («Унадився жура­вель до бабиних конопель»); жу­равлем також називають цибатих людей. Високо, під ясним небом, в’ються орли, хмарою літають дрохви, журавлі, хохітва (О. Стороженко); Якщо журавлі летять високо, осінь буде тривалою (при­кмета); Де журавка ходила, Там пшениця вродила. Де журавель похо­див, То там кукіль уродив (пісня); Над річкою, над бистрою там жу­равка купалася (А. Метлинський); Був собі журавель та журавочка (Ганна Барвінок); Журавлики-журавлі, Відірвались від землі, Підняли­ся, полинули Під хмарами, під синіми (М. Шпак);

2) довга жердина, приладнана біля колодязя як ва­жіль для витягування води, також увесь пристрій з такою жердиною. Стася пішла, а я за журавля, щоб витягти води (Г. Барвінок); Далеко серед пасовиськ видніється коло­дязь з журавлем — водопій для худо­би (О. Гончар);

3) народний сю­жетний танець, у якому танцюрис­ти зображують журавля; танець танцювали зазвичай на перезві (див.); у народі поширені були «журавлині» танці — як журавель, так і журавлиний ключ. Тут інші журавля скакали, а хто од дудочки потів (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 226-227.