ЖДАТИ

ЖДА́ТИ, жду, ждеш, недок.

1. перех. Перебувати де-небудь, щоб побачити когось, зустрітися з кимось; чекати, очікувати. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А може, жде козаченька, Щоб залоскотати (Шевч., І, 1951, 3); А може, вона навмисне так довго одягається, щоб знову непомітно позирати, як поводиться Петро, ждучи її? (Кучер, Чорноморці, 1956, 12); * У порівн. І не раз після того можна було бачити його, як понурий сновигав біля Ратієвщини, наче ждав кого (Мирний, IV, 1955, 36); // перех. і неперех., кого, чого, на кого — що, з спол. Розраховувати на чиє-небудь повернення, на прихід, появу когось, чогось, на здійснення чогось. Ждав на Параску, та вона не приходила (Фр., VII, 1951, 125); Ждала [дівчина], щоб настала ніч (Л. Укр., І, 1951, 181); Петрик щодня з війни ждав батька (Кучер, Полтавка, 1950, 73); Товариші ждуть команди (Гончар, Таврія.., 1957, 302).

Жда́ти не діжда́тися — довго, з нетерпінням очікувати кого-, що-небудь. Ламає [Уляна] руки, молиться богу і жде не діждеться Федора (Мирний, І, 1954, 301).

2. перех. і неперех. Надіятися на що-небудь, сподіватися чогось; чекати. Бува і чоловік сьому колючці пара: Людей товче та й жде, щоб хто його кохав (Греб., І, 1957, 52); — Хм! — гірко мукнув дід і помовчав. —Ні, вже не ждати добра від Якова (Мирний, І, 1954, 167); Не ждіть рятунку ні від кого: Ні від богів, ні від царів (Сто пісень.., 1946, 7).

◊ Жда́ти з (ко́ло) мо́ря пого́ди — даремно на що-небудь надіятися, чогось чекати. — Чого ж ти сердишся? — звернувся він обережно. — Ти почекай. Я буду інженером. Ми ще не так заживемо. — Жди з моря погоди, — відрізала вона коротко (Коцюба, Нові береги, 1959, 311);

Не жда́ти тако́го від кого — не надіятись, що хто-небудь може так зробити. — Не ждали ми, Чіпко, від тебе такого! — дошкуля Лушня (Мирний, II, 1954, 176).

3. тільки 2 ос., перех. Бути призначеним, неминучим для кого-небудь. Вона почувала, що її жде велике горе (Н.-Лев., III, 1956, 331); [Хвора:] Мене жде шибениця — я те знаю (Л. Укр., І, 1951, 118); Ми не можемо не радіти, знаючи, що нас ждуть ще кращі.. роки (Рад. Укр., 1.I, 1951, 2).

4. неперех. Гаяти час, зволікати з чим-небудь, розраховуючи на здійснення, появу чогось. Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було (Н.-Лев., II, 1956, 251); — Воно якби Василь сміливіший, то ми, може б, і побралися; тільки він жде, поки батькові рік вийде [після смерті] (Мирний, III, 1954, 163).

◊ Не заставля́ти (заста́вити) себе́ жда́ти — дуже швидко, без затримки робити, виконувати, здійснювати що-небудь. Килигей не заставив себе ждати: звичним кавалерійським рухом придавивши на голові папаху, ступнув наперед (Гончар, Таврія.., 1957, 310); Час не жде — необхідно негайно щось виконувати, робити. Мушу оце добре взятись до роботи, бо, далебі, час не жде (Л. Укр., V, 1956, 347).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 516.

Жда́ти, жду, ждеш, гл. Ждать, ожидать, чаять. Бог не рівно ділить: жде, щоб сами ділилися. Ном. № 81. Якого прасунка ждатимеш. Ном. № 5623. Не жди свого миленького із чужого краю. Мет. 11. Я щастя ждав, — на злигодні здобувся: я світу ждав, — у темряві зостався. К. Іов. 65. Жда́ти на ко́го. Ждать кого. Ждав уже на нас увесь рід Ілашів. Федьк. Пов. 29. Час не жде на нас. Св. Л. 295.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 477.