ДУМА

ДУ́МА, и, ж.

1. Те саме, що ду́мка 1-4. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Шевч., II, 1953, 7); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (Горд., II, 1959, 28); Як орлині крила В синій висоті Ленінові думи В нашому житті (Бичко, Вогнище, 1959, 47); Українська поезія періоду війни правдиво відображала думи і почуття радянських людей, що стали на захист Батьківщини (Іст. укр. літ., II, 1956, 233).

2. літ. Народна ліро-епічна пісня, що виконується сольним співом-декламацією у супроводі кобзи, бандури або ліри і має нерівномірну будову вірша. Сидить кобзар при дорозі І думу співає, З сліпих очей світлі сльози Рукавом втирає (Укр.. думи.., 1955, 425); Улюбленою думою для Тараса Шевченка була «Дума про братів Азовських» (Тич., III, 1957, 140); Українські історичні думи являють собою одну з форм історичного епосу українського народу, що, як вважають дослідники, виникла в XV-XVI ст. (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 100).

3. іст. У царській Росії — представницький виборний орган центрального чи місцевого управління. Для розв’язування важливих справ при царі була рада з наближених до нього бояр, що називалась боярською думою (Іст. СРСР, І, 1956, 177); Матрос Матюшенко зразу ж почав з вимоги, щоб міська дума постачила ще сьогодні броненосець вугіллям та харчами (Панч, В дорозі, 1959, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 434.

Ду́ма, ми, ж.

1) Мысль, дума. За думою дума роєм вилітає, одна давить серце, друга роздирає, а третяя тихо, тихесенько плаче у самому серці — і ніхто не бачить. Шевч.

2) Эпическая пѣсня, исполняемая подъ звуки кобзы или бандуры; отъ прочихъ народныхъ украинскихъ пѣсенъ отличается неравномѣрнымъ стихомъ (отъ 4 до 40 слоговъ), преимущественно глагольной риѳмой и простымъ напѣвомъ — мелодическимъ речитативомъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 455.

ду́ма — народна ліро-епічна піс­ня, що виконується сольним спі­вом (зазвичай декламацією-речитативом) у супроводі кобзи, банду­ри або ліри, має нерівномірну бу­дову вірша і перев. дієслівну риму; складали думи учасники й очевид­ці подій, а переймали їх народні співаки; думи першого поколін­ня — про боротьбу з татарами й турками, другого — про події часів Хмельниччини; головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Уте­ча трьох братів з Азова»), лицар­ська смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Са­марські брати», «Смерть козака на Колимській долині», «Вдова Сірка Івана»), визволення з неволі і щас­ливе повернення до рідного краю («Самійло Кішка», «Олексій По­пович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм»), ко­зацьке лицарство, родинне життя та осуд «дуків-срібляників» («Ко­зак Голота», «Козацьке життя», «Ганжа Андибер»), визвольна вій­на Хмельницького («Хмельниць­кий і Барабаш», «Корсунська бит­ва», «Похід на Молдавію», «Пов­стання після Білоцерківського ми­ру», «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького»), родинне життя («Удова й три сини», «Сестра і брат», «Прощання козака з роди­ною»). Сидить кобзар при дорозі І думу співає (пісня); 3 старцями Бо­жими по селах Правдива дума неве­села Меж людьми ходить (Т. Шев­ченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 206.