ДРЯПАТИ

ДРЯ́ПАТИ¹, аю, аєш, недок.

1. перех. Зачіплюючи чим-небудь гострим, твердим, робити подряпини. Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів І шестерня довготелеса Не дряпала боків (Гл., Вибр., 1957, 211); Вона [квочка] дзьобала Петруся в лоб, у голову, била його крилами, дряпала пазурами… (Донч., VI, 1957, 132); // неперех. Шкрябати, дерти по чому-небудь. Одна [собака], добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (Стор., І, 1957, 391); В кишенях він завжди носив коробочки з різними жуками, і ті жуки дряпали, шелестіли, скреблися в коробочках (Донч., IV, 1957, 44).

2. перех. і без додатка, перен., розм. Писати, креслити нечітко, нерозбірливо, недбало. Я така рада завжди, коли отримаю «графійку» [листа] від моєї Лілеї лілейної! Так же вона славно дряпає завжди і такого багато різного наскребе (Л. Укр., V, 1956, 390); Вірші дряпав, як умів (Перв., II, 1958, 79); Андрій дряпає гвіздком якісь лінії — вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Ю. Янов., IV, 1959, 14).

3. перех. і без додатка, розм., зневажл. Мілко орати. [Роман:] Замість того, щоб обробляти [землю].., наш брат тільки дряпа і всі надії склада на бога (Кроп., II, 1958, 13); Була ти колись і німа, і глуха. Як схилена в полі билина, І дряпала лан твій трухлява соха, І плакала ти, Україно… (Бичко, Вогнище, 1959, 153).

4. перех., перен. Подразнювати що-небудь, роздратовувати. Дим в’їдався в очі, дряпав горло — все навколо проймав його гіркий, ядучий запах (Жур., Вечір.., 1958, 286).

ДРЯ́ПАТИ² див. дра́пати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 427.

Дря́пати, паю, єш, гл.

1) Царапать. Штовхають її, дряпають, щипають. МВ. І. 76. Дивись, кіт як дряпає. Харьк. (Собаки) заскіглили і стали дряпати лапами. Стор. МПр. 112.

2) Царапать, плохо писать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 450.