ДОЩ

ДОЩ, у́, ч.

1. Атмосферні опади, що випадають із хмар у вигляді краплин води. Як сіно косять, то дощів не просять, — самі йдуть (Укр.. присл.., 1955, 96); Настала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними (Л. Укр., III, 1952, 483); * Образно. Із очей у хлопця — дощ (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 92); * У порівн. Кулі сипалися, як дощ (Смолич, І, 1958, 99).

Дощ, як з відра́ — великий, сильний дощ. Зараз такий йде дощ, як з відра (Коцюб., III, 1956, 310); Ку́рячий (свиня́чий) дощ — краплистий короткочасний дощ у сонячний день.

◊ Золоти́й дощ — великі несподівані прибутки. Кривдно було слухати Валерикові, що Мурашкова велика вода проллється золотим дощем насамперед на довколишніх степових магнатів (Гончар, Таврія.., 1957, 176); Як свиня́ в дощ — брудний, неохайний. [Охрім:] Чепурний, як свиня в дощ! (Кроп., І, 1958, 384).

2. перен., чого, з означенням. Про велику кількість того, що падає, сиплеться. І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів (Коцюб., І, 1955, 149); Квітникарки в білих платтях засипали губернатора дощем квітів і конфетті (Смолич, II, 1958, 115); Кулемет «малютки» [танкетки] засипав її [фашистську колону] свинцевим дощем (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 12).

3. у знач. присл. доще́м. Великим потоком; так, як дощ. Сухе листя дощем спадало з дерев (Коцюб., І, 1955, 57); Навкруг бджола в гречки духмяні Барвистим падає дощем (Стельмах, Жито.., 1954, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 402.

Дощ, щу́, м. Дождь. З малої хмари великий дощ буває. Ном. № 3842. Мокрий дощу не боїться. Ном. № 1477. Червона калино, чого почорніла: чи вітру боїшся, чи дощу бажаєш? Мет. 93. Дощ аж пи́щить, дощ як відром іллє́, дощ як з ко́новки. Сильный дождь. Мнж. 164. Ном., стр. 13. Дощ — як крізь си́то. Мелкій дождь. Мнж. 164. Ку́рячий дощ, з со́нцем дощ, свинячий дощ, сліпи́й дощ. Дождь сквозь солнце. Ном. № 570. Ум. До́щик, до́щичок. Дощику, дощику! зварю тобі борщику в новенькому горщику, поставлю на дубочку: дубочок схитнувся, а дощик линувси — цебром, відром, дійничкою над нашою пашничкою. Ном. № 334. Ой дощику-накрапайчику, накрапай! Ном. № 13389. Ув. Дощи́ще.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 438.

дощ (зменшено-пестливі — до́­щик, до́щичок) — атмосферні опади на землю з хмар у вигляді краплин води (у загадці: «Сидить дід над кущем, захльобався борщем»); у стародавній міфології пояснюєть­ся, як наслідок єднання неба з землею (зокрема через райдугу — «в рай дугу» — вода йде в хмари, а звідти падає дощем); у народних колядках дощ прославляється як дорогий гість, що приходить до Пана Господаря разом із Сонцем та Місяцем; у народі здавна вважа­ють доброю ознакою, наприклад, коли дощ іде в день шлюбу, — по­дружжя буде щасливе й плодюче; коли людина вирушає в дорогу і йде дощ — на удачу; разом з тим є й протилежні прикмети: дощ під час вінчання — на сльози; здавна задобрювали злі сили, здатні від­вернути дощ і викликати посуху; дощ закликали, його просили, зводячи погляд у небо, йому співа­ли веснянок, обливалися водою з метою викликати живлющу для землі вологу; відгомоном уособ­лення дощу в мові є сполучення на зразок «дощ іде», «дощ проходить, перестає» (пop.: «Дощ іде, а гість їде», «Дощ з вітром швидко про­йде») або численні звертання до дощу в народнопісенній обрядовій творчості («Дощику, дощику, зварю тобі борщику в новенькому гор­щику, поставлю на дубочку: дубо­чок схитнувся, а дощик линувся — цебром, відром, дійничкою, над нашою пашничкою!» — відгомін сакралізації природного явища, прикликання його через жертво­приношення, а чи, навпаки, від­вертання: «Не йди, дощику, дам тобі борщику, поставлю на дубочку, прилетять три голубоньці та візьмуть тя на крилонька, зане­суть тя в чужиноньку!»); з вчасни­ми дощами хлібороб пов’язував свої сподівання на врожай, тому й кажуть: «Дощ у пору — золото», «Як випадуть у маю три дощі доб­рих, то дадуть хліба на три роки», «Якщо нема дощу в час, то нема й хліба в нас», «Як дощу не буде, то й очерет не виросте», «Дощ іде — гриби будуть»; разом з тим невчас­ний дощ або його надмір виклика­ли побоювання чи досаду («Дощ у жнива — як п’яте колесо до воза», «Як сіно косять, то дощів не про­сять», «Не треба дощ просити, він прийде, як будем косити»); з до­щем пов’язано цілий ряд народних прикмет,— «буде дощ, бо дим по­під стріхи в’ється», «дощ зранку — надівай дранку та поганяй у поле, дощ в обід — випрягай на обід», «злива при сонці — завтра знову буде дощ», «зранку парить — дощ ушкварить», «маленький дощ літ­нього ранку — день буде пого­жий», «як у вусі свербить (поперек болить), буде дощ»; про сильний дощ кажуть: «Дощ аж пищить», «Дощ як відром ллє», «Дощ як з відра», «Дощ як з коновки»; про дрібний дощ мовлять: «Дощ як крізь сито»; «дощ при сонці» нази­вають ку́рячим, сліпи́м, свиня́чим (щодо мотивації останньої назви, то мокрі від дощу під сонцем свині від особливого свербежу почина­ють бігати з вереском; кажуть, що в свинячий дощ чарівниці масло роблять: «Сонце світить, дощик кропить, чарівниця масло ро­бить»); у народних піснях символі­зує кохання: «Ой дощику, поливайчику, Поливай, поливай, Ко­заченьку, до дівчини Прибувай, прибувай»; «Червона калино, чого почорніла? Чи суші боїшся, чи до­щу бажаєш?»; дощ символізує сльози, сум, смуток (якщо снить­ся — на плач), чутки, плітки («У чужому селі дощик іде, а в нашому чувати», «Ой не піде дрібен дощик без тучі, без грому, ой не піде дівка заміж та без поговору»). З малої хмари великий дощ буває (М. Номис); У чужих селах дощі йдуть, а на наші села річки течуть (при­слів’я); Не сон-трава на могилі Вночі процвітає, То дівчина заруче­на Калину сажає, І сльозами поливає, У Господа просить, Щоб послав він дощі вночі (Т. Шевченко); На­стала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 198-199.