ДОШКА

ДО́ШКА, и, ж.

1. Плоский невеликої товщини кусок дерева, випиляний з колоди. Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… (Мирний, II, 1954, 45); Македон розпилював дошку, майструючи комусь стола (Шиян, Гроза.., 1957, 171); * У порівн. Перед нею стояв молодий панич, високий, як очеретина, тонкий, як дошка (Н.-Лев., II, 1956, 57).

2. Шкільний прилад, на якому пишуть крейдою. Од чорної шафи з книжками до шкільної дошки павук снував павутиння (Коцюб., І, 1955, 310); Вчителька Галина Борисівна викликала учнів до дошки, і вони розв’язували задачі (Донч., VI, 1957, 124).

3. Пристосування для чого-небудь у вигляді плити, пластини і т. ін. Удень його зовсім не видно, хіба уночі почуєш, як старий немощною рукою глухо дзвонить у чавунну дошку (Мирний, IV, 1955, 15); Креслярські дошки мають прямокутну форму (Кресл., 1956, 16).

До́шка поша́ни — дошка з іменами і фотографіями кращих виробничників, ударників і т. ін. На стіну комбінату шахти підняли дошку пошани, на якій були написані імена кращих відбудовників (Ткач, Плем’я.., 1961, 137); Меморіа́льна до́шка — дошка, що служить для увічнення пам’яті про яку-небудь особу або подію. На багатьох будинках Варшави прикріплені меморіальні дошки, на яких вирізьблено імена наших бійців, що загинули під час вуличних боїв за столицю Польщі (З глибин душі, 1959, 149); Чо́рна до́шка — дошка, на яку заносять імена відсталих або тих, що провинилися; Ша́хова до́шка — те саме, що шахівни́ця. Сташка.. кидала оком на високого брюнета, що, глибокодумно підперши голову кулаками, схилився над шаховою дошкою (Вільде, Сестри.., 1958, 378).

◊ Від (од) до́шки до до́шки; перев. із сл. прочитати, виучити і. т. ін. — нічого не пропускаючи, від початку до кінця. Микола вчився читати з великою охотою, прочитав од дошки до дошки ввесь часловець і псалтир (Н.-Лев., II, 1956, 171); Він вийняв прокламацію, розгорнув її і прочитав від дошки до дошки (Смолич, II, 1958, 241); Ста́вити (поста́вити) на одну́ до́шку — прирівнювати когось у певному відношенні до кого-небудь. Турбая на одну дошку з Вишиваним поставила… А Турбай — то зовсім інша стаття! (Руд., Остання шабля, 1959, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 400.

До́шка, ки, ж.

1) Доска. Не тра, мати, не тра, мати, попа турбувати: чтирі дошки, сажень землі, то й буду лежати. Чуб. III. 154.

2) Родъ скамьи въ водѣ возлѣ берега, на которой женщины моютъ бѣлье и пр. Ой на річці та на дощечці, там дівчина та полощеться. Мет. 118.

3) Лопасть руля у плота. См. Керма. Шух. І. 181.

4) Су́дна до́шка? Пам’ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль аж пороху на очі насиплють. Ном. № 3645. Ум. До́щечка. Ном. № 5227.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 437.