ДОТИКАТИ

ДОТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех., діал.

1. Доторкатися. [Геррісон:] Всі вони [робітники], коли дотикали щіточкою вуст, впускали в свій організм певну долю радію (Ірчан, І, 1958, 261).

◊ Землі ́не дотика́ти — те саме, що Землі ́не доторка́тися (див. доторка́тися). Леон Гаммершляг ходив, землі не дотикаючи з гордості і радості (Фр., V, 1951, 382).

2. Діяти на органи відчуття. Сморід по-іншому нас дотикав, як колір кривавий, Смак доступається органів наших, як запах та колір (Зеров, Вибр., 1966, 178).

3. перен. Завдавати кому-небудь неприємностей ущипливими, дошкульними словами або діями. В ній і тепер ще повно егоїзму й фальшу, яким дотикала бо-лючо [болюче] не одну душу коло себе (Коб., III, 1956, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 393.

I. Дотика́ти, ка́ю, єш, сов. в. доткну́ти, кну́, неш, гл.

1) Дотрагиваться, дотронуться, прикасаться, прикоснуться.

2) Колоть, уколоть, уязвлять, уязвить словами.

II. Дотика́ти, ка́ю, єш, сов. в. доткати, тчу́, че́ш, гл. Дотыкать, доткать, оканчивать, окончить тканіе. Уже небагато дотикать Ярошисі.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 433.