ДНО

ДНО, а, с.

1. Грунтова поверхня під водою. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле (Шевч., І, 1951, 325); Тут було неглибоко, і ми попихали свої човники, упираючись веслами в дно (Досв., Вибр., 1959, 407); // Нижня плоска частина улоговини на поверхні землі. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади (Н.-Лев., II, 1956, 263); Спочатку у виритій ямі ми забивали в дно кілок (Донч., V, 1957, 202).

Іти́ (піти́) на дно — тонути. Човни й баркаси йшли на дно, навіть не відпливши з того берега (Кучер, Чорноморці, 1956, 38).

◊ З (зо) дна мо́ря діста́не (розм. доста́не) — всього доможеться, доб’ється при найскладніших обставинах. Ся Мотря була справді така, що й зо дна моря достане, що їй треба (Вовчок, І, 1955, 60); Золоте́ дно — джерело багатств, прибутків. Він бачив тут [у спілці з баришниками] золоте дно (Фр., VIII, 1952, 355); Пуска́тися (спуска́тися, опуска́тися і т. ін.) на дно — не мати надії на позитивне розв’язання якої-небудь справи. А Ви й не пишете мені, ..чи має мене рятувати [дирекція Вид. Спілки], чи ні. Хай би вже знав, чи маю пускатися на дно, чи ще можу ногами дригати (Коцюб., III, 1956, 280).

2. Нижня частина або нижня стінка якого-небудь предмета. На дні здорової пляшки мало що лишилось (Коцюб., І, 1955, 46); Грузовик спинився, Микита побачив, що гвинтівки складено на дно машини (Коп., Вибр., 1953, 521); На дні човна рибальська здобич вологим сріблом не блищить (Мур., О. Горбань, 1938, 50); * Образно. Десь там, на дні історії, глибоко Лежить про неї спогад (Л. Укр., І, 1951, 175); * У порівн. Очі мала [Гафійка] глибокі та темні, як колодязне дно (Коцюб., II, 1955, 41).

Ви́пити до дна — випити всю рідину, що міститься в посудині. Марія випила чарку до дна, ще й махнула нею вгору (Н.-Лев., II, 1956, 105); На дні — мала кількість, мало. Вже вина в бутлі зосталось тільки на дні (Н.-Лев., III, 1956,256); На дні [в] душі́ (в се́рці); На дно душі́ (се́рця); 3 (зо) дна душі́ (се́рця) — про внутрішні переживання людини, які приховані від сторонніх. Певна річ, йому було жаль її, але на дні душі вставало якесь погане, егоїстичне, вороже чуття (Фр.,УІІ, 1951, 266); І те рідне, своє, так виразно ворушиться там, на самому дні в його серці (Мирний, IV, 1955, 226); [Нартал:] Щодня вони презирством викликали до дна душі моєї звіра, і знову я ставав номадом диким (Л. Укр., II, 1951, 431); На дні оче́й —у глибині очей. Згас, потьмарився блиск маминих очей, і на дні їх, здається назавжди, заліг смуток (Коз., Сальвія, 1959, 8).

◊ Догори́ дном див. догори́; До дна: а) повністю; всебічно. Не раз, не два, як річка весняна, Із берегів виходив ти, народе, І все життя сколихував до дна, І ніс у світ свої бурхливі води (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 54); б) до самих затаєних почуттів, переживань. — Ох, коли вже неможливо перелити в тебе мій вогонь, то нехай би ж він освітив мені самому всю тебе, всю твою душу до дна (Л. Укр., III, 1952, 689).

3. перен. Найважчі умови життя, в які потрапляє найбільш пригноблена частина капіталістичного суспільства. Серед тих, що живуть на дні, пограбованих і викинутих геть, скільки є таких, що носять в душах своїх незгасаючий вогник любові до людини (Кол., Терен.., 1959, 374); Франко побачив у людях, скинутих буржуазією на дно життя, іскру людяності і оспівав її (Іст. укр. літ., І, 1954, 545).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 314.

Дно, дна, с. Дно. Ходить, як лин по дну. Ном. № 3238. Ой там плавало судно, позолочуване дно. Лавр. 145. Ум. Де́нце, де́нечко. Сопілочка з барвіночку, калинове денце. Гол. Хам тільки на денці… гуща зосталася…. пів чарочки. Рудч. Ск. Ой у полі та озеречко, там плавало та відеречко, соснові клепки, дубове денечко. Мет. Ув. Дни́ще.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 394.