ДИБИ

ДИ́БИ, диб, мн. (одн. ди́ба, и, ж.). Дві довгі жердини з набитими на них приступками, на які стають і ходять, переставляючи жердини. Декотрі [хатки].. були підперті од низу височенькими стовпами.. Здається тобі, що вони стоять або на дибах, або на химерних ногах (Н.-Лев., І, 1956, 49); Тук-тук — повільно стукало щось на ганку, мов ішло щось на дибах (Вас., II, 1959, 61).

◊ На диби́ става́ти (зво́дитися і т. ін.): а) ставати (зводитися і т. ін.) на задні ноги. Булані від несподіванки з хропінням звелися на диби, скрутилися і рвонулись на зруб (Стельмах, Хліб.., 1959, 99); б) вертикально, сторч ставати (зводитися і т. ін.). Сапери-підривники підкладали під порожні доти десятки кілограмів толу, і доти з веселим ревом підіймалися з землі і майже цілі ставали на диби (Гончар, І, 1954, 53); в) чинити опір, збуджено протидіяти, заперечувати проти чого-небудь. Тут стала на диби й Орися. Вона категорично відмовилася грати дівчину, подружку Оксани (Вільде, Повнол. діти, 1960, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 269.

Ди́би, бів, ж. мн.

1) Ходули. Левиц. Пов. 90.

2) Колодки, деревянныя бревна съ отверстіями внутри, куда вкладываются ноги арестантовъ. КС. 1885. X. 231. Забили їх у диби. Рудч. Ск. І. 210. Будем літо літувати в Станікові на риночку, в тяжких дибах, в зелізочку. Ум. Ди́бки, диби́ці, ди́бці. К. Досв. 107. Ой дубові дибки, залізні кайдани! по степах ви, по комишах наших розганяли. К. Досв. 107. Ой на нот диби, на руки дибиці, — оце тобі, вражий сину, славні молодиці. Лавр. 61.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 381.