ДЖГУТ

ДЖГУТ, рідко ЖГУТ, а́, ч.

1. Туго скручений у вигляді канату шматок тканини, пучок соломи і т. ін.; скрутень. Я йшов поруч з хурою, тримаючись за перев’я зану жгутом, тріснуту голоблю (Мур., Бук. повість, 1959, 58); * Образно. Густо, немов гадюки, обвили його [будинок] чорні джгути дикого винограду (Шиян, Вибр., 1947, 23); // у знач. присл. джгуто́м. У вигляді канату. Грушевський закручував бороду джгутом і щосили сіпав цей скрутень, наче замірявся геть вискубти волосся з підборіддя (Смолич, Мир.., 1958, 98); .Скрутивши рушник джгутом і обплутавши ним руки, Геннадій відтворив статую Лаокоона з удавом (Вол., Місячне срібло, 1961, 7).

2. Еластична гумова трубка, бинт або інші подібні предмети, якими перев’язують кінцівки для припинення кровотечі. — Я саме накладала джгут головстаршині, щоб кров’ю не зійшов, і в цей час мене сіконув з автомата фашист (Кучер, Чорноморці, 1956, 259).

3. заст. Картярська гра. Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів, І в хрещика і в горюдуба, Не раз доходило до чуба, Як загулялися в джгута (Котл., І, 1952, 77); Під каретами, позасвічувавши ліхтарі, грають кучери.. у трилисника, або в джгута (Мирний, II, 1954, 99).

4. тільки мн., заст. Сплетені мішурні шнури на форменому одягу. Поміж людьми заблищали цинові гудзики, зарябіли джгути, ..до халабуди мерщій побрався часний пристав [пристав часті] (Мирний, III, 1954, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 261.

Джгут, та́, м.

1) Платокъ или что нибудь другое свернутое на подобіе веревки, жгутъ. Макс. (1849) 60.

2) Родъ игры въ карты. КС. 1887. VI. 471. Гуляти у джгута. Ум. Джгуто́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 374.