ДВА

ДВА, ч. і с., ДВІ, ж., двох, числ. кільк.

1. Назва числа 2 і його цифрового позначення. Що два, то не один (Номис, 1864, № 210); [Горлов:] Ти у військовій справі дважди [двічі] два не знаєш (Корн., II, 1955, 12); У двійчастій системі за основу числа береться величина 2 (Наука.., 7, 1956, 4); // Кількість із двох одиниць. На той час суддями були: Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких цапа (Гл., Вибр., 1957, 74); Стулились краями дві половини — одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перлину (Коцюб., II, 1955, 226); Подзвонили вранці, Що приїдуть у село два американці (С. Ол., Вибр., 1959, 128).

Два-три, оди́н-два і т. ін. — уживається для приблизного позначення невеликої кількості чого-небудь, означає: декілька, небагато. Дві-три бджоли сновигали ліниво понад хрестом (Н.-Лев., II, 1956, 262); Орест.. пробує здійнятись на ліктях над кріслом, щоб глянути на дорогу, але не може і в безсиллі опускається. Все оце триває недовго, не більше одної-двох хвилин (Л. Укр., II, 1951, 82); Зо́ два — приблизно два. Впав [Данило] на коня та й полинув, і не було його місяців зо два (Вовчок, І, 1955, 97); Ось він уже разів зо два упірнув, знесилившись (Ю. Янов., II, 1958, 17); Не раз, [і] не два; Не два, [і] не три — багато разів, тривалий час. — Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала (Котл., І, 1952, 126); Не дві, не три і не чотири [неділі]! Як тій болячці, як тій хирі, Громадою годили Тому борцеві… (Шевч., II, 1963, 101).

◊ Чо́рта з два, вульг. — не вийде, так не буде. Дав би гривню, Щоб позирнуть на ті дива. Та чорта з два! (Шевч., І, 1951, 240); — Молодий, білявий, високий.., — шепотіла Онися матері під самісіньким вухом, — але чорта з два: за дяка не піду; в нас високі пороги для дяків (Н.-Лев., III, 1956, 30); Як дві кра́плі (ка́плі) води́ [схо́жий на кого] — дуже схожий, похожий на кого-, що-небудь; викапаний хто-небудь. Тюремний ескулап, середніх років кретин, що .. був, як дві каплі води, схожий на нашого Хлипала, охоче брав пацієнтів до того лазарету (Збан., Єдина, 1959, 197).

2. Те саме, що дві́йка 2.

3. розм. Декілька, небагато. — Я ось тільки ще два слова скажу, я тебе наздожену (Вовчок, І, 1955, 206).

4. рідко. Означає «другий» при іменниках — власних назвах. За «Київ-Товарною два» гримотіло (Сенч., На Бат. горі, 1960, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 216.

Два, дві, два, двох, чис. Два, двѣ, два. Палиця два кіпці має. Ном. В той час безбожнії бусурмани набігали і тих двох братів порубали. Макс. (1849). 24. Усе доводиться робити їм двом. Горох сію два стручки, — роди, Боже, чотирі, щоб його дівчата зносили. Чуб. III. 41. Винного двома батогами не б’ють. Ном. № 7474. Ой плавало дві утінки да під млинком. Чуб. Не годиться дві шапка надівать на голову. Чуб. См. Дві.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 360.

два — назва числа 2 та його циф­рового позначення, кількість із 2 одиниць; число здавна набрало символічного значення; означає пару, двоїстість; подвійні або здво­єні предмети, за повір’ями, могли принести нещастя; у римлян чис­ло було знаком лихого віщування; в українців його символіка неод­нозначна; у похоронному обряді в різних місцях виставляли то пар­ну, то непарну кількість тих, хто несли хрести; в діжі для хліба до­тримували парної кількості клепок (щоб був хліб добрий); натомість зловісними були уявлення про дводушників, про яйця з двома жовтками, з яких вилуплюється дідько, тощо; зловісність числа на­віювали впливи дуалістичних уяв­лень про боротьбу двох протилеж­них космічних сил — Бога і Сата­ни (Антибога); разом з тим в українських казках двійко голубів — вічний символ чистоти, вірності, Божого духа, який єднає дві душі, щоб очистилися для життя на бі­лому світі; неоднозначна символі­ка близнюків: з одного боку, по­в’язана з чимось незвичайним, на­віть лиховісним, з другого, — бо­гиня Лада народжує двох близнят (Леля і Полеля), тобто воду й світ­ло; нероздільністю небесно-зем­них і вогненно-водяних стихій по­значені купальські обрядодії; од­вічною єдністю є поняття «життя» і «смерть»; число наділене демо­нічною силою; чорти бояться пів­ня тому, що він двічі народжений: «Два рази родиться, ні разу не хреститься, а чорт його боїться» (загадка про півня); певною мірою мотив двійництва пов’язується з перевертництвом, вовкулацтвом, дводушництвом; небезпечною вважалася поява на небі одразу двох світил — Сонця і Місяця, тоді за­боронялося сіяти, щоб не заги­нув урожай. Палиця два кінці має (М. Номис); Винного двома бато­гами не б’ють (М. Номис); Не го­диться дві шапки надівать на голову (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 167-168.