ДАРМА

ДА́РМА див. дарма́.

ДАРМА́, рідко ДА́РМА, ДА́РМО.

1. присл. Те саме, що даре́мно. Сирітська сльоза не капає дарма (Укр.. присл.., 1955, 137); Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає (Шевч., 1,1951, 4); Хоч ти не геній — не біда. Дарма ніщо не пропада, Працюй — і слід твій не загине! (Черн., Поезії, 1959, 143); Щоб часом дармо не блудить, чужого розуму питайся (Номис, 1864, .№ 6120); — Пан наш був,.. мов звір той, лютий, — лиш чоловіком дармо звавсь (Фр., XIII, 1954, 108); // Безплатно, даром. — Така хіба воля небесна була, щоб кмет [кметь] їв свій хліб тільки в поті чола, а пан їв і дарма й за гроші? (Л. Укр., І, 1951, 439).

2. у знач. присудк. сл., розм. Все одно, однаково, байдуже, неважливо. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою (Шевч., II, 1953, 283); Трохим здивувався трошки, .. а опісля і дарма (Кв.-Осн., II, 1956, 403); А що .. чавкає в драних чоботях — дарма: ось і відпочине, і онучі просушить (Головко, II, 1957, 179); // Непотрібний хто-, що-небудь. Тепер йому дарма і Кубраківна, чи тут вона, чи де, а давай мерщій допитуватись про свою [дівчину] (Кв.-Осн., II, 1956, 32); [Любов:] Серце кришталеве, золоте кохання, Дарма залицяння (Л. Укр., II, 1951, 63); // Немає діла кому-небудь до когось, чогось. А сволок — все йому байдуже, Усе дарма́, чого тужить? І не турбується він дуже — Заліз під стелю та й лежить (Гл., Вибр., 1957, 276); А до людей — то нам дарма! (Мирний, V, 1955, 368); // з інфін. Зайво, не варто, годі. Мати терпіла та плакала мовчки; дармо було озиватися до Котрі… (Вовчок, І, 1955, 226); — Із полону Ігор, бранець головний, Втік на Русь, дарма й шукати (Фр., XIII, 1954, 374).

3. у сполуч. з що. Уживається у знач. байдуже що, нічого що, хоч і. Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Вовчок, І, 1956, 344); Противник, дарма що обважнів на панських харчах, був ще небезпечний (Гончар, Таврія.., 1957, 323).

4. у знач. присудк. сл. Гаразд, хай. Був собі колись-то якийсь-то маляр… ось на умі мотається, як його звали, та не згадаю… Ну, дарма; маляр та й маляр (Кв.-Осн., II, 1956, 5); Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво. Пустив покриткою… Дарма. Минуло, годі… недола́ду Тепер і згадувать (Шевч., II, 1953, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 212.

Да́рма́ нар.

1) Ни за что, напрасно, понапрасну. Тоді б не сердився дарма. Ком. II.

2) Ничего не значить, пускай его, ну его, нужды нѣтъ, ничего. Дарма — ярма, аби б воли були. Ном. «Тату! лізе чорт у хату!» — «Дарма, аби не москаль. Ном. № 809. Мо’ то й не ваше, та дарма, беріть уже.

3) Не хуже чѣмъ, не уступаетъ. Вітряк меле дарма водяного млина. Н. Вол. у. Таке солодке зілля, дарма патоки. Н. Вол. у.

4) Дарма́ що. Не смотря на то, что; не взирая на то, что; хотя. Одвітував Оврам і каже: Ой зважився б я сказати щось добродієві моєму, дарма, що пил і попіл. Св. П. Дарма, що голий, да в під’язках. Посл. Да́рма-га́рма. Ни съ того, ни съ сего. Причепився дарма-гарма, задивився, що я гарна. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 358.