ГОСТИНЕЦЬ

ГОСТИ́НЕЦЬ¹, нця, ч.

1. Якась річ або ласощі, які звичайно привозять, приносять або передають звідки-небудь як подарунок. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших: матусі очіпок, шовком гаптований, чи плахту червону; мені доброго намиста або стрічок (Вовчок, І, 1955, 57); Як приїхала бабуся із села, Всім гостинців.. привезла: Майці — диню-скороспілку, ягідок, А для Клима, для онука — пиріжок (Нех., Під.. зорею, 1950, 26); Завжди батько, вернувшись з поля, казав нам, що або відняв, або випрохав у зайця по шматочку хлібця нам як гостинець (Кроп., VI, 1960, 156); * У порівн.Старих котів з кішками роздавали піщанам, мов гостинці од нового пана (Мирний, II, 1954, 104).

2. перен. Удар, постріл, предмет, яким завдають удар, травма від удару. То теє промовляв [Голота], На присішках став, Без міри пороху підсипає, Татарину гостинця у груди посилає (Укр.. думи.., 1955, 6); Уляна, плачучи, показує сусідці.. синці — гостинці п’яного, сердитого чоловіка (Коцюб., І, 1955, 438); Марта спересердя уперіщила пужалном підручного по морді — всю зворотну путь чмихав і крутив носом бідолаха від того гостинця (Вол., Самоцвіти, 1952, 35).

ГОСТИ́НЕЦЬ², нця, ч., діал. Великий битий шлях; шосе. Широкий битий гостинець тягнувся, як розвитий звій полотна серед зеленого лісу (Кобр., Вибр., 1954, 75); Дарма, що село лежить осторонь гостинця, його знають і знаходять (Рад. Укр., З.УІІ 1961, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 143.

Гости́нець, нця, м.

1) Подарокъ, презентъ, гостинець. Так і гостинців брать не хоче, не хоче й пана закохать. Шевч. Якого ти мені, тату, гостинця купив? Ном. № 12431.

2) Большая дорога, столбовая дорога. Гостинцем буде їхати губернатор. Камен. у. По під Камінець збитий гостинець; там військо стоїть, ладу не знає. Чуб. Аж тут два люде гостинцем їдуть. Федьк.

3) Корчма. Підемо го пропити до нового гостинце, за червоне винце. Гол. IV. 435. Ум. Гости́нчик, гости́нчичок (только въ 1-мъ значеніи). Чуб. V. 663. Ой приїхав мій миленький з дороги, привіз мені гостинчик дорогий. Чуб. V. 520.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 318.

гостинець —

1) (зменшено-пест­ливі — гости́нчик, гости́ночок) — якась річ або ласощі, що зазвичай привозять, приносять або переда­ють звідки-небудь як подарунок (див. ще гість 1); очевидно, пам’ять про стародавні дарунки купців — гостей за гостину. Так і гостинців брать не хоче, Не хоче й пана зако­хать (Т. Шевченко); Якого ти ме­ні, тату, гостинця купив?(М. Номис); Ой приїхав мій миленький з дороги, Привіз мені гостинчик доро­гий (П. Чубинський);

2) удар, по­стріл; предмет, яким завдають уда­ру; травма від чийогось удару. Без міри пороху підсипає [Голота], Та­тарину гостинця у груди посилає (дума);

3) великий битий стовпо­вий шлях; див. ще гість 2. Попід Кам’янець збитий гостинець (П. Чу­бинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 151.