ГОРІХ

ГОРІ́Х, а, ч.

1. Плодове дерево родини горіхових, найпоширенішим видом якого є волоський горіх. Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи (Н.-Лев., II, 1956, 223); Волоський горіх.. дерево, яке розводиться в садах і садибах переважно на Україні і взагалі на півдні нашої країни (Лікар. рослини.., 1958, 69); // Тверда красива деревина з нього. Широке дерев’яне ліжко з дзеркальними спинками із полірованого горіха було присунуте майже до самого вікна (Руд., Вітер.., 1958, 169).

◊ Розчи́стити під горі́х — відчитати, сильно вилаяти кого-небудь. Він говорив відразу по двох телефонах, з кимсь лаявся, комусь дорікав і дивився на Василя з викликом, готовий щомиті спалахнути і розчистити інженера під горіх (Загреб., Спека, 1961, 204).

2. Плід цього дерева або ліщини з їстівним ядром і досить міцною шкаралупою. Осипаються достиглі волоські горіхи, встилаючи траву (Вітч., 7-8, 1946, 101); Скочила [мишка] на пісковий корч, ухопила навислий на гіллячці горіх (Фр., VI, 1951, 149); * У порівн. Тісто було зовсім невимішане: на йому було видно бульбашки, неначе горіхи (Н.-Лев., II, 1956, 323); // Деякі інші плоди з твердою шкаралупою. Новиною для нас, закоренілих європейців, є кокосові горіхи — завбільшки з невеличкий кавун, з яких випивають солодкувате біле молоко (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 45); — Земляні горіхи… Оті, що ви їх знаєте під іменем смажених фісташок (Гончар, І, 1954, 505); Був великий урожай кедрових горіхів (Донч., III, 1956, 55).

◊ Діста́неться (діста́лося, бу́де і т. ін.) на горі́хи див. дістава́тися.

3. рідко. Те саме, що ліщи́на. На горі між буком чорніє подекуди сосна, а над струмком стоять горіхи (ліщина) (Коцюб., III, 1956, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 131.

Горі́х, ха, м. Орѣхъ (плодъ). Сім міхів оріхів. Ном. № 9207.

1) Орѣшина, орѣховый кусть, орѣховое дерево. Ой у лісі на горісі сорока зависла. Чуб. ІІІ. 133. Ум. Горі́шенько, горі́шечко, горі́шок. Грин. ІІІ. 407.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 312.

горі́х — плодове дерево родини горіхових, найпоширенішим ви­дом якого є волоський горіх; здав­на поширеним видом горіха в Україні є ліщина (горішина), і на­родна символіка пов’язана перед­усім з її плодами; зернами злаків та горіхами обсипали молодих у ве­сільному обряді, горіхами прикрашали весільне гі́льце (див.); горіхи символізували добрий урожай, багатство і плодючість; щоб дістати зернятко з горіха, треба його бити (звідси вирази налущив йому горі­хів, тобто побив, або дістати на горіхи, тобто побити, відповідно дістатися на горіхи — бути поби­тим); лущення горіхів вимагає чи­малих зусиль, тому це стає осно­вою багатьох образних висловів: «Горіхи не летять до стріхи», «Го­ріхи — то така річ, що коли б хтось їх товк, то я б їх їв», «Того горіха не вгризеш»; про важку справу або сильну духом людину кажуть: «То твердий горіх (горішок)»; пустий горіх символізує нікчемність, безвартісність: «Я за те й пустого го­ріха не дам». Сім міхів горіхів (М. Номис); Ой у лісі на горісі со­рока зависла (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 145.