ГОРІТИ

ГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, недок.

1. Піддаватися дії вогню, знищуватися вогнем, гинути у вогні. Здалося Кавунові, що горить його двір, палає його клуня (Н.-Лев., II, 1956, 212); Інтендант.. мовчки показував на Дунай, де горіли плавні (Кучер, Чорноморці, 1956, 38); * У порівн.Уся та уличка на сонці червоніє, неначе горить (Н.-Лев., III, 1956, 264).

◊ Гори́ть ді́ло (робо́та і т. ін.) в рука́х (під рука́ми) у кого — швидко і успішно робиться що-небудь. Прийнялись за діло… Одначе робота в руках не горіла, як спершу (Мирний, II, 1954, 176); — Оце так Гопкало, — аж горить у нього все під руками! Ну й робітник! (Ю. Янов., II, 1958, 508); Гори́ть земля́ під нога́ми у кого — нестерпні умови, скрутне становище у кого-небудь. — Ви закінчуєте свою роботу, захистите кандидатську, ..хіба у вас горить земля під ногами? (Рибак, Час.., 1960, 656); Поляки чули, що земля горить у них під ногами, і робили шалені скоки, що прискорювали катастрофу (Фр., III, 1950, 323); Народні дружинники борються за зміцнення правопорядку, і там, де вони діють активно, земля горить під ногами у злочинців (Рад. Укр., 5.1 1963, 4); Не гори́ть — нема причин поспішати. — Олександре, а ти чому покинув шлях [пост на шляху]?.. — Таке діло, Свириде Яковлевичу,.. — що не втерпів. — Горіло? — Не горіло, але не втерпів [піти на збори] (Стельмах, II, 1962, 14); — Мені не горить, можна й пізніше, — знизав плечима Гнат (Кучер, Трудна любов, 1960, 269); — Нам не горить. Встигнемо (Тют., Вир, 1960, 88).

2. Давати або випромінювати світло; світитися. Вони тепер всі сплять повалом, Уже огні їх не горять (Котл., І, 1952, 222); Далеко на Дніпрі горів сигнальний ліхтар (Ю. Янов., І, 1958, 96).

3. перен. Бути в жару, відчувати жар (перев. від хвороби). Голова горить.. і тіло болить (Вовчок, І, 1955, 353); Олечка горіла, лоб і руки були такими гарячими, що холодні компреси не допомагали (Хижняк, Тамара, 1955, 189).

4. перен. Червоніти від приливу крові; ставати гарячим. Щоки в неї горіли, в грудях тріпалося прикре почуття несповненого обов’язку… (Коцюб., І, 1955, 314); Я йшов додому і відчував, як у мене горіли вуха (Чаб., Катюша, 1960, 171).

5. звичайно чим, перен. Пройматися сильним почуттям, пристрасно захоплюватися якоюсь справою, віддаватися чому-небудь. Я горів бажанням пробитися на широкий шлях театральної творчості (Минуле укр. театру, 1953, 96); Над цією скринькою людина трудилася, певно, не один тиждень, і не просто майструвала, а горіла натхненням (Вол., Дні.., 1958, 9); // Виражати сильне почуття, захоплення чимось, напруження думки. Широке, розрум’янене обличчя Варивона горіло захватом і силою (Стельмах, На.. землі, 1949, 409).

6. Сяяти яскравим блиском або виділятися яскравими фарбами, кольорами. На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускались (Коцюб., II, 1955, 392); На грудях голови артілі Давида Васильовича Бойка горять дві золоті медалі (Цюпа, Україна.., 1960, 252); // Блищати (про очі, які виражають сильне почуття, захоплення чимось, напружену думку). Очі, сірі, сховані в пухкі водянисті мішечки, лукаво мінилися, горіли завзяттям (Збан., Єдина, 1959, 164).

7. Пересихати на стеблі. Майже заразом з ячменями просилися на збирання і пшениці, горіли гречки (Ле, В снопі.., 1960, 42); Уже третій тиждень віяв суховій, і молода ярина почала горіти під ним (Панч, В дорозі, 1959, 46).

8. Псуватися, нагріваючись від злежування при доступі кисню; пріти, гнити. Сіно горить у стіжку.

9. на кому, розм. Швидко зношуватися, рватися. — Позалатувала [ватянку] трохи.. Але чи надовго.. — Ну, просто горить усе на ньому! (Головко, II, 1957, 576); Взуття на хлопцях так і горить (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 158).

10. перен., розм. Зазнавати невдачі в якій-небудь справі. З другого ж спектаклю театр імені Лесі Українки почав горіти (Смолич, Театр.., 1940, 212); — Я ще трохи посиджу в читалці. Горю на молекулярній фізиці, як атом у реакторі (Собко, Матв. затока, 1962, 298); // Не виконуватися, не здійснюватися. [Валя:] Нам просто не щастить!.. У такі дні залишаємось без управляючого і без інженера… План горить… (Мокр., П’єси, 1959, 208); // фам. Бути виявленим, викритим у чому-небудь. Вони [вуркагани], звичайно, впіймалися знову.. — Ти партач. Удруге через тебе горю (Мик., II, 1957, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 130.

Горі́ти, рю́, ри́ш, гл.

1) Горѣть. Коли Бог не годить, то й огонь не горить. Ном. № 14. Без підпалу й дрова не горять. Ном. № 3298. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсѣмъ не горитъ. Ном. № 7566. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идетъ работа., дѣло. Ном. № 10909. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячій, непосѣдливый (кто). Г. Барв. 320.

2) Быть въ жару, имѣть повышенную температуру (о больномъ). Болітимеш, горітимеш, смерти бажатимеш. Чуб. V. 186.

3) Блестѣть, горѣть. Погас місяць, горить сонце. Шевч. 127. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Шевч. 149. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. Шевч. 620.

4) Пылать желаніемъ, сильно желать чего. До кужіля рука болить, до горілки душа горить. Н. п. Черк. у.

5) Горю́-горю́ пень. Присловье въ игрѣ въ щітки. Чуб. ІІІ. 93.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 312.