ГАЙНО

ГА́ЙНО, діал. Присл. до га́йний ¹.

ГАЙНО́, а́, с., розм.

1. Гній, кал. * У порівн. Крутиться, як те гайно в ополонці, і сам не знає, що він [Петлюра] таке! (Панч, На калин. мості, 1965, 105).

2. Безладдя.

◊ Гайно́м стоя́ти (поки́нути і т. ін.) — в безладді бути, покинути і т. ін. Казала, що все прибрала в хаті, аж бачу, що все такечки й стоїть гайном (Сл. Гр.); [Дід:] Так прибери, дочко, гарненько поприбирай тут. Не годиться ж усе тут гайном покинути, вибираючись з гори (Вас., III, 1960, 268).

3. Лігво ведмедя. З диких ломів, з гайна, встає на задні лаби [лапи] ведмідь (Коцюб., II, 1955, 314).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 17.

Гайно нар. Мѣшкотно, медленно.

Гайно, на, с.

1) Навозъ, испражненія. Ном. № 7916; № 6572.

2) Подстилка соломы для скота. О. 1862. ѴІІІ. 49.

3) Медвѣжья берлога. Шух. L 22.

4) Безпорядокъ. гайном стояти. Быть въ безпорядкѣ. Казала, що все прибрала в хаті, аж бачу, що все такечки й стоїть гайном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 266.