ВІДРІЗ

ВІДРІ́З, ч. 1. род. у. Дія за знач. відрі́зати 1-3. Водій Пюпа пояснив комісару по карті, в якій точно місцевості трапився одріз танкової частини (Ю. Янов., І, 1954, 52).

◊ Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з — уживається для запевнення когось у правдивості, правильності сказаного. Голову свою дає вона на відріз, що воно так, а не інакше (Вільде, Сестри.., 1958, 562).

2. род. а. Кілька метрів тканини на костюм, плаття тощо. Я привіз на радість їй сукна відріз Та нову чумарочку (С. Ол., Вибр., 1959, 193); Соломія.. одімкнула скриню й витягла з неї.. папірця, що лежав на самому споді, під горою білизни, одежі й відрізів на костюми (Кучер, Трудна любов, 1960, 339).

3. род. а. Гвинтівка з відрізаною частиною дула; обріз, утинок. [Сироватка:] З рушниці тільки горобців добре бити. Одріз — той не зрадить… (Мик., І, 1957, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 629.

Відріз, зу, м. Мѣра земли: участокъ въ три десятины. Миргор. у. Вас. 197.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 226.