ВІДБИВАТИ

ВІДБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДБИ́ТИ, відіб’ю́, відіб’є́ш; мин. ч. відби́в, би́ла, ло; наказ, сп. відби́й; док., перех. 1. Ударами відокремлювати частину від цілого. Вони [качани] часто потрапляли у стіну й відбивали тинк (Кобр., Вибр., 1954, 121); Майка відбивала іноді молотком від якоїсь скелі шматочок каменю й ховала собі в рюкзак (Донч., Ю. Васюта, 1950, 198); Староста взяв палицю, відбив роги з бика і подав дівчині у руки (Калин, Закарп. казки, 1955, 39); // Ударами відокремлювати, що-небудь прикріплене, прибите; відкривати. Зачинили лавку і стали відбивати ящики (Кв.-Осн., II, 1956, 403); Злодій відбиває колодку… Василь схопив злодія за руки… (Коцюб., І, 1955, 444); Він одбив барильце (Н.-Лев., III, 1956, 285); //чим, безос. Віддаляти кого-, що-небудь від певного місця. —То, видно, його [човна] дощем відбило, — промовив Карпо (Мирний, І, 1954, 311).

2. перев. док. Ударами пошкодити що-небудь в організмі. [Іван:] Вже я хотів йому ребра полічить, та здорова бісова личина: боюсь, щоб самому часом печінок не відбив… (Кроп., І, 1958, 65).

◊ Відби́ти па́мороки кому — порушити нормальне мислення. Чи я забула, чи мені памороки одбило (Н.-Лев., III, 1956, 284).

3. Відкидати зустрічним ударом (м’яч, шаблю і т. ін.). [Молодиці й дівчата:] Ой, коли б ми, нещасливі, Зозулині крила мали, То б ми з вами, козаками, День і ніч літали; ..Гострі стріли татарськії На татар одбивали (Н.-Лев., II, 1956, 445); І, шаблю відбивши, в лікоть Пшесмицького ранив (Тич., І, 1957, 270); // Успішно протидіяти наступові супротивника, боєм заставляти його відступити. Слава тому, хто в бою за Вітчизну відбиває навалу залізну там, на фронтах (Сос., Поезії, 1950, 272); Бійці піднялися і йшли у вогонь і атаку ворожу відбили (Голов., Близьке.., 1948, 98).

4. Відбирати, кого-, що-небудь, повертати назад силою, боєм. — В чистім полі на татар будем полювати, своїх людей з неволі будем одбивати! (Н.-Лев., II, 1956, 434); Як з Гонтою ми одбивали Умань, я пішов навідаться до своїх (Стор., І, 1957, 162); Дід похвалив Чіпку за те, що не побоявся вовка, одбив ягнятко (Мирний, II, 1954, 58); Його шалені кіннотники.. вирішили вмерти, а відбити командира (Ю. Янов., І, 1958, 164).

5. розм. Переманювати когось до себе. — Це благочинна одбиває од мене наймичок (Н.-Лев., III, 1956, 175); Парасці заманулося переманити усіх сусід до себе, відбити усіх людей від Якова (Мирний, IV, 1955, 55); // Викликати в когось кохання до себе, заставляючи розлюбити іншого. — Нас б’ють поодинці, у нас дівчат одбивають, а ми будемо мовчати? (Вас., І, 1959, 238); [Лукерія Степанівна:] Вже ніхто ні вас від мене, ні мене від вас не відіб’є (Кроп., II, 1958, 247); Вони [дівчата] бояться, щоб я у них якого жениха не відбила (Фр., III, 1950, 101); // Відвертати когось від кого-небудь. Маргарита знов забастувала писати мені.. Взагалі сім’я дуже одбиває людей від їх давніх друзів (Л. Укр., V, 1956, 198).

6. перен. Відмовляти, відраджувати кого-небудь від певної дії, вчинку. Старі відбивали його, щоб не женився на наймичці, а взяв собі хазяйську дочку (Мирний, IV, 1955, 355); [Ганна:] А не хочеш допомогти, то хоч не відбивай нікого від роботи (Мороз, П’єси, 1959, 40): // Позбавляти бажання робити щось. Ми самі часом відбиваємо бажання у глядача відвідувати наші вистави, показуючи йому не тільки сирий спектакль, але й пусту п’єску (Мист., 4, 1956, 28); Саме це [розмова з Русевичем] й спонукало тоді Каргата замкнутися в собі, враз відбило охоту ділитися своїми планами з головним інженером (Шовк., Інженери, 1956, 142); // Відволікати (в 2 знач.). Інша праця.. затамувала б мій розвиток, відбиваючи мене від читання (Л. Укр., V, 1956, 317).

7. Ударами дзвоном позначати час (про годинник і т. ін.). Годинник раз за разом одбивав все пізнішу добу (Вас., І, 1959, 353); Дзвін мелодійно відбивав чверті годин (Собко, Серце, 1952, 16); Дзигарі на першому поверсі у вестибюлі непоквапно відбили вісім ударів (Смолич, День.., 1950, 269).

◊ Відбива́ти крок див. крок; Відбива́ти такт див. такт.

8. перен., розм. Чітко й уривчасто вимовляти слова, речення та ін. Дарка співала,.. відбиваючи кожне слово (Л. Укр., III, 1952, 660).

9. кул. Сікти, розм’якшувати м’ясо, б’ючи чим-небудь. Очищене від сухожиль м’ясо нарізують тонкими шматочками, злегка відбивають сікачем (Укр. страви, 1957, 138).

10. фіз. Відкидати в зворотному напрямку (світло, радіохвилі і т. ін.). Ми їх [планети] бачимо лише тому, що вони відбивають проміння Сонця, яке падає на них (Астр., 1956, 5); // Віддавати якимось кольором і т. ін. Обличчя її відбиває смертельною блідістю проти яскравої одежі (Л. Укр., III, 1952, 248); // Віддзеркалювати кого-, що-небудь на гладкій поверхні. Ставок, наче дзеркало, відбивав у своїх тихих водах усю гору з слободою (Мирний, III, 1954, 298); Дніпро зітхає, як живий, Огонь рибальський одбиває На тому боці (Рильський, Поеми, 1957, 189); * Образно. Очей твоїх криниці сині відбили тьму очей моїх (Сос., Вибр., 1941, 284).

11. Відлунювати якийсь звук. Все співало, кричало, а гори двадцятиголосною луною одбивали тріскотню ракет і бомб (Коцюб., III, 1956, 326); Височезні стіни соснового бору швидко відбивали гуркіт коліс і кованого кроку сотні коней (Сміл., Зустрічі, 1936, 64).

12. Залишати на чому-небудь слід від чогось. Оддзвеніли панські ковані підкови, В камені відбивши свій кривавий слід (Рильський, І, 1956, 204); // розм. Проводити межу під час обміру; відмірювати. Прийшовши на свою сіножать, Григорій наламав вільхових гілок і відбив межу, щоб не вкоситися в сусідське (Десняк, Вибр., 1947, 35).

13. друк. Робити відбитки. Практикуючий хлопець кинувся з валком, пасочком мокрого паперу й щіткою, щоб відбити наскладаний рукопис до коректи (Фр., VI, 1951, 254); Титри я віддав до друкарні кінофабрики, мені їх набрали зараз же, відбили (Ю. Янов., II, 1958, 112).

14. перен. Виражати чиї-небудь внутрішні якості або властивості. Він [почерк] так одбиває твою вдачу! (Л. Укр., III, 1952, 689); Лікар посміхнувся приємною теплою посмішкою, що відбивала його душевну врівноваженість і певність своїх сил (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 11); // Відображати, виражати. Запорізька Січ відбивала прагнення українського народу визволитися від іноземних поневолювачів (Іст. УРСР, І, 1953, 5); Діалекти можуть відбивати особливості племінних мов (Нариси з діалектології.., 1955, 11).

15. Відтворювати, зображати, втілювати в образах життя, ідеї і т. ін. Соціалістичний реалізм відбиває життя в його революційному розвитку (Рильський, III, 1956, 151); Образ Сергія Мироновича Кірова широко взялися відбити всі митці Союзу: й скульптори, й художники, кінорежисери й поети (Тич., III, 1957, 22).

16. неперех. Різко штовхати під час пострілу; віддавати (про вогнепальну зброю). Ця рушниця відбиває сильно.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 553.

Відбивати, ва́ю, єш, сов. в. відбити, діб’ю, б’єш, гл.

1) Отбивать, отбить. Відбив носок од кухля. Став двері одбивати. Рудч. Ск. І. 204.

2) Отбивать, отбить, отталкивать, оттолкнуть; отражать, отразить. Одбиває од берега щука риба ряску. Мет. 8. Козак нагайкою стріли відбиває. Макс.

3) Отражать, отразить (свѣтъ, звукъ). Поверхи дзеркала і води відбивають од себе соняшний світ. Дещо.

4) Отбивать, отбить у кого-либо что или кого-либо. Він дівчину відіб’є. Чуб. V. 36.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 204.