ВИЧИТУВАТИ

ВИЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧИТАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Читати протягом певного часу (перев. уголос). Мов учора було: батько з моїми братами молоточками постукують, а той [сусід] вголос "Тараса Бульбу" вичитує (Вас., IV, 1960, 10); Іов Борецький стояв за столом і повільно й гучно вичитував братський статут (Тулуб, Людолови, І, 1957, 345).

Вичи́тувати (ви́читати) [свої́] годи́ни — проводити всі заплановані уроки або лекції (в школі, вузі і т. ін.).

2. Читаючи, довідуватися про що-небудь нове, здобувати якісь відомості. — Я те кажу, що вичитав в законі (Л. Укр., I, 1951, 170); [Батура:] Багато мені дала ця поїздка. Я побачив те, що ніде не вичитаєш (Корн., II, 1955, 266); // Читати що-небудь вибірково. А він заглядає в якийсь папірець, вичитує звідти цитату: "Щомісяця має Олекса Кравець По тресту найбільшу зарплату!" (С. Ол., Вибр., 1959, 239); Він гортав книжечку в чорних палітурках і вичитував звідти прізвища людей, родинний стан (Ю. Янов., II, 1958, 358).

3. перен. Виявляти що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін. З усмішкою дивиться на парубка Роман і вичитує на його чолі точнісінько ті самі думки й надії, які на все життя оселились в душі Романової матері (Стельмах, Хліб.., 1959, 139); Моя мати поглянула на мене майже з переляком — і я вичитав запитання з затривожених її очей (Коб., III, 1956, 63); [Любина:] Признайсь, признайсь. В очах твоїх кохання ще я з осені читаю. Хіба ж його не вичитать мені, коли вогнем сама я обійнята (Турч., Милана, 1950, 6).

4. друк. Читаючи, виправляти помилки. Крайнюк вичитував коректуру свого нарису про розвідників (Кучер, Голод, 1961, 148).

5. перех. і неперех. Робити зауваження за що-небудь, дорікаючи, виговорюючи. — Ну, що якби їй оце почав вичитувати, як вона знущалася над нами? (Барв., Опов.., 1902, 6); Петро Сидорович під час перерви вичитував дружині, що вона так грубо перервала доповідача (Коп., Земля.., 1957, 223); Він [лейтенант] вичитав сержанта, різко і гнівно (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 94).

Вичи́тувати (ви́читати) мора́ль (нота́цію) — докоряти за що-небудь, роз’яснюючи недостойність поведінки. Учитель, осміхаючись, ховає перстень в кишеню. Починає вичитувати мораль (Вас., III, 1960, 309); Всі вони [дівчата] були певні, що Каргат зараз вичитає їм довгу нотацію (Шовк., Інженери, 1956, 44).

6. заст., розм. Промовляти, плачучи. — Хоч би я його ще хоч раз побачила!.. Почула його голос… обняла його голову… — ридаючи, вичитувала стара (Мирний, IV, 1955, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 538.

Вичитувати, тую, єш, сов. в. вичитати, таю, єш, гл.

1) Читать, прочесть. Ходив прохати дяка псалтирю вичитувать. МВ. (О. 1862. І. 92). І ще багацько…. звідтіль (з книги) він вичитував. Грин. І. 289.

2) Произносить, произнести при чтеніи. Як його вичитувать треба? О. 1862. І. 69.

3) Выговаривать, выговорить. Ну, що як би їй оце почт вичитувати, як вона знущалася над нами? Г. Барв. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 199.