ВИХОПЛЮВАТИ

ВИХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ХОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́хоплять; док., перех. 1. Швидко виривати, висмикувати що-небудь у когось. [Килина:] Дай-но я! (Вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу) (Л. Укр., III, 1952, 264); Зараз вихопила [Оксана] у матері гребінь і почала прясти — аж хурчить веретено (Кв.-Осн., II, 1956, 424); Вихопивши у секретаря кілька списаних олівцем листочків, Матюша швидко розірвав їх на дрібні шматочки (Шиян, Баланда, 1957, 98); * Образно. У Федота з досади пересмикнулось і потемніло обличчя. Він якраз і хотів виставляти Комарця на голову [сільради], а Навроцький вихопив у нього ініціативу з-під носа (Мик., II, 1957, 357).

2. Рвучко виймати що-небудь звідкись. Біла пара хмарою звилась над горщиком, а старі, присунувшись близенько до нього, руками вихоплювали гарячу бараболю (Коцюб., І, 1955, 87); Дмитро легко випростується і звичним рухом вихоплює з піхов гостру шаблю (Стельмах, На.. землі, 1949, 306); Барило вихопив із-за пояса пістоль (Стор., I, 1957, 400); Присоромлений, хлопець вискочив з машини, вихопивши з неї, мов з гарячого полум’я, свої пожитки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 104); // Допомагаючи комусь швидко витягати його звідкись, рятувати. Оксану вихопив чуть живу Ярема з льоху та й полинув У Лебедин… (Шевч., I, 1951, 131); — І ти не врятував його? 1 не кинувся у вогонь, щоб вихопити Вихора? — спалахнула Марія (Кучер, Чорноморці, 1956, 100); // Швидко брати, вибираючи або хапаючи навмання з-поміж кого-, чого-небудь. Найверткішу вівцю можна підчепити карлючкою-гирлигою, вихопити з гурту, підтягнути до себе (Гончар, Таврія.., 1957, 108); Підійшов Микита і, вихопивши з вогню жаринку та прикуривши від неї, сів біля Охріма (Тют., Вир, 1964, 288); // перен. Раптово виділяти що-небудь на короткий час (освітивши, донісши і т. ін.). Він [вітер] часом вихоплює .. жіночий зойк (Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Дістав [Панкратов] сірник і запалив.. Тріпотливий вогник вихопив з темряви сонне обличчя Черняєвої, полотняну стінку і квадрат виходу (Донч., II, 1956, 50).

Вихо́плювати (ви́хопити) з ді́йсності (з життя́) — зображувати кого-, що-небудь у якомусь творі так, як це є в дійсності.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 533.

Вихоплювати, люю, єш, сов. в. вихопити, плю, пиш, гл. Выхватывать, выхватить. Оксану вихопив чуть живу. Шевч. 189.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 198.