ВИРОК

ВИ́РОК, у, ч. 1. юр. Рішення суду про винність або невинність підсудного. Даремне було б намагання описати радість підсудних з приводу цього вироку (Фр., VI, 1951, 280); Поля, вислухавши вирок, знепритомніла (Шиян, Гроза.., 1956, 210); // перен. Чиє-небудь рішення про покарання когось. [Річард:] Навіщо се ти кажеш? Я ж вигнаний за вироком громади (Л. Укр., III, 1952, 104); І в глибокому підпіллі, вірний клятві бойовій, тут виносить [штаб гвардійців] чорній силі невблаганний вирок свій (Уп., Вітчизна миру, 1951, 31).

∆ Випра́вдувальний ви́рок — рішення суду, яке ухвалюється при встановленні невинності підсудного; Обвинува́льний ви́рок — рішення суду, яке ухвалюється при встановленні вини підсудного; Сме́ртний ви́рок — обвинувальний вирок із засудженням підсудного до страти.

2. перен. Категоричне рішення про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось. — Буде з тебе й старої [спідниці], навчися-но перше робити, — дала вирок мати і на тому скінчилося (Л. Укр., III, 1952, 640); Шановний, дорогий академіку! Прочитайте і винесіть вирок (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 218).

ВИРО́К, рка́, ч. Зменш. — до вир. Рибка, почувши волю.., зникла в глибині. Тільки невеличкий, мов гніздечко, вирок сколихнувся за нею (Стельмах, Хліб.., 1959, 108); Потічок був невеличкий, але що плив звільна, то й багато в нім було.. глибоких і тихих вирків (Фр., III, 1950, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 475.

Вирок, ку, м. Приговоръ (суда), рѣшеніе, опредѣленіе. Що ти мені страшні вироки пишеш. К. Іов. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 183.