ВИПРАВЛЯТИ

ВИПРАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ПРАВИТИ, влю, виш; мн. ви́правлять; док., перех. 1. Робити прямим, рівним і т. ін. що-небудь нерівне, зігнуте тощо; розправляти. Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Мирний, І, 1954, 310); Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору, виправляючи зібгане снігом листячко (Л. Янов., І, 1959, 31); Нур таки присусідився: то колесо потримає, то мазницю подасть, то цвях виправить (Ткач, Арена, 1960, 53).

2. Усуваючи хиби, вади, помилки, робити правильним, таким, який відповідає певним вимогам. Вчитель почав читати якийсь уривок з книги, а школяр писав на класовій таблиці. Потім почали виправляти помилки (Гр., Без хліба, 1958, 14); // Уточнювати, поправляти чий-небудь вислів, щось ким-небудь сказане. — Та де це чувано, щоб свій брат козак із людей три шкури дер, як Потоцький! — Не свій брат, а старшина, — напівголосно виправив джура (Тулуб, Людолови, І, 1957, 85); — А це.. той самий Орлюк, який прийняв на війні дванадцять поранень. — Шість, — виправив Орлюк (Довж., І, 1958, 372); // Змінювати на краще, робити кращим. — Доведеться вам, товаришу трактористе, швидше їхати виправляти становище! (Ю Янов., II, 1954, 133); Завод тепер у прориві. Скільки грошей доводиться виплачувати залізниці за перестій цистерн!..Два місяці тому з’явилась була надія, що цей стан можна виправити (Шовк., Інженери, 1956, 22) // Робити що-небудь, щоб зменшити вину, провину. Можливо, що я трохи винна… і я б радніша тепер виправити свою провину, радніша б усім серцем порятувати його, але як? (Л. Янов., І, 1959, 437).

3. Позбавляючи вад, перевиховуючи, робити кращим. — Має [Ельясберг] сувору догану з попередженням. — Що ж — і досить. А працювати мусить. Будемо виправляти людину (Ле, Міжгір’я, 1953, 430); — Саме наше життя виправить характер молодої дівчини (Донч., V, 1957, 482)

4. рідко. Те саме, що виправдо́вувати 1. Коноводам, як вони потрапляли до тюрми, треба було таких свідків, щоб виправляли їх (Гр., II, 1963, 278).

5. розм. Вимагати що-небудь у когось. Люди рознесли по селі, що приїхав становий.. і буде виправляти недоплат податі. (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 151); І тоді Лісовський рішуче тиче папірець в руки жінці: — Візьми, а я твої гроші виправлю в Никанора! (Стельмах, Хліб.., 1959, 15).

6 діал. Виряджати кого-небудь кудись. Сонце щойно пішло з полудня, як Савчиха виправляла свого сина до Львова (Мак., Вибр., 1954, 94); — В наших був? — Був. Молодці! Сьогодні виправили кільканадцятьох з літературою на села (Ірчан, II, 1958, 14).

7. спец., розм. Обробляти шкіру, робити її м’якою, придатною для пошиття взуття і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 459.

Виправляти, ля́ю, єш, сов. в. виправити, влю, виш, гл.

1) Выправлять, выправить, исправлять, исправить. Горбатого хиба могила виправить. Ном. № 3221.

2) Оправдывать, оправдать.

3) Отправлять, отправить, отсылать, отослать. Я не даром його з дому виправляю од себе. Рудч. Ск. І. 133.

4) Требовать обратно, получить по требованію обратно. От півник узяв та й пішов виправлять жорен. Рудч. Ск. І. 37.

5) — дочку. При выходѣ дочери замужъ надѣлять бѣльемъ, платьемъ, посудой и иной домашней утварью.

6) — шкуру. Выдѣлывать, выдѣлать кожу. Шух. I. 254.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 179.