ВИПАДАТИ

ВИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПАСТИ, аду, адеш, док. 1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні. З розв’язаної торби Січкаря випадає хлібина (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 204); Воно [гавеня] випало з гніздечка й безпорадно тріпало неопіреними крильцями (Ковінька, Кутя.., 1960, 28); В неї руки дрижали і гребінець трохи не випав з рук перед дзеркалом (Н.-Лев., IV, 1956, 96); // Унаслідок ослаблення, захворювання і т. ін. не триматися (про зуби, волосся). Один зуб навіть випав у мене, але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (Коцюб., III, 1956, 445); — Тфе, не рви [зілля]! То падиволос; як будеш рвати, то буде тобі волосся випадати (Кобр., Вибр., 1954, 156); // перен. Не входити до ряду осіб, що мають спільну ознаку, до ряду однорідних предметів, явищ. А інші інженери хіба не остерігаються Мухтарова? Он сам Преображенський, який інженер… Ну, Синявін, Лодиженко, Мацієвський, — вони випадають… (Ле, Міжгір’я, 1953, 168).

◊ Випада́ти (ви́пасти) з голови́ (з ду́мки) — забуватися. Ідемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (Н.-Лев., III, 1956, 262); — Щось пам’ятаю… Пам’ятаю… Тільки зовсім було випало з голови (Збан., Єдина, 1959, 68); Випада́ти (ви́пасти) з ува́ги (з по́ля зо́ру і т. ін.) — лишатися непоміченим. Батько продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його внутрішнє роздратування (Моє життя в мист., 1955, 10).

2. Падати на землю (про дощ, сніг і т. ін.) або осідати (про росу, іній тощо). Часто випадали дощі (Руд., Вітер.., 1958, 364); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса на світанку (Гончар, Новели, 1954, 170); Старший староста і каже:.. — Раз, дома, у нашій землі, випала пороша (Кв.-Осн., II, 1956, 56); Ото випали сніги білі та глибокі (Мик., II, 1957, 26).

3. кому. Діставатися, припадати внаслідок яких-небудь обставин. Але все ж навколо була рідна земля, вся ця земля боролася, і їм випадало велике завдання боротися за рідне місто — Одесу (Кучер, Чорноморці, 1956, 84); Надія сім’ї — Улас. Як не є, найстарший, йому і випадає честь допомогти батькам (Тют., Вир, 1964, 48); — Яке несподіване щастя випало Катрі! — гомоніли дворові (Мирний, IV, 1955, 295); [Онисько Чугай:] А так що не відстану від вас, Максиме Петровичу. Стежка нам випадає одна (Мокр., П’єси, 1959, 140); // безос. Як вона нудьгувала, коли їм випало розлучитися (Ю. Янов., Мир, 1956, 43).

◊ Випада́ти (ви́пасти) на до́лю кому або чию — ставати неминучим у чиєму-небудь житті. [Кассандра:] Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Л. Укр., II, 1951, 267); Випада́ти (ви́пасти) на ка́ртах — що-небудь означати (про розміщення карт у певній комбінації при ворожінні). Хома, приймак Веклин — біженець, теж, знати, до карт прислухається — Од такого всього жди! Тюрма недурно випадає — на картах дурно не випаде (Головко, II, 1957, 149).

4. Траплятися, бувати. Рідко коли випадав сонячний день. Осінь була дощова, холодна, вітряна (Хижняк, Тамара, 1959, 197); Навіть узимку, якщо зима випадала без снігу, на полях точилась робота — то прокопували нові арики й чистили старі (А.-Дав., За ширмою, 1963, 171).

Не випада́є (не випада́ло): а) не трапляється (не траплялось) нагоди. Насті вже давно хотілося провчити бабу, та не випадало (Кач., Вибр., 1953, 171); б) не личить, не годиться. Бач, чоловіка піддурювать якось не випадає, якось ніяково (Н.-Лев., І, 1956, 59); Піти без жодної відповіді йому було тяжко, але й мовчати теж не випадало (Епік, Тв., 1958, 105).

5. лінгв. Зникати всередині слів при їх зміні або при словотворенні (про звуки).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 445.

Випадати, даю, єш, сов. в. випасти, ду, деш, гл.

1) Выпадать, выпасть. Аж. очі випадають, так голова болить. Ном. № 10046. Як рак з кошеля випав, так багачеві таляр з калити. Ном. № 13371. Вітер і сніг випадає, чумак в полі пропадає. Рудч. Чп. 238. Випав сак і тому бідному. Ном. № 2108.

2) Случаться, случиться, приходиться. Випало мені якось бути у його в хаті. Така мені доля гірка випала. МВ. (О. 1862. ІІІ. 47). О. Гервасієві саме тоді випала дорога. Св. Л. 94. Яке коли нещастя випаде. Драг. 75. Випада́є. а) Случается, приходится. Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччу спить, — все випада таки Рябка притьмом побить. Г. Арт. (О. 1861. III. 85). Не випадає. Не слѣдуетъ, не приходится, неприлично. Рудч. Ск. І. 124. Мені не випадає так казать. Волын. г. б) Значить, слѣдовательно, выходить. Випада, ви усі три були дурні, а вона розумна. Грин. II. 275. Коли се все зробиш як слід, — ти, випада, розумний. Грин. II. 276.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 174.