ВИННИЦЯ

ВИ́ННИЦЯ, і, ж., заст. 1. Підприємство, де виготовляли горілку і спирт; гуральня. [Лукерія Степанівна:] Батько брагу від винниці розвозив по дворах (Кроп., II, 1958, 301); — Возив мій Гаврилко Ільковою конячкою спирт з винниці (Л. Янов., І, 1959, 385); * У порівн. У хаті в тебе, Параско, як у сажу: лави не змивані, комин закурів, як у винниці (Барв., Опов.., 1902, 108).

2. Склад з алкогольними напоями. Козаки розбили винницю й випустили в мерзлі рівчаки спирт і вино (Ю. Янов., I, 1958, 88).

3. діал. Виноградник.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 441.

Винниця, ці, ж.

1) Винокурня. Міждо винниці і між броварниці пробіга. Мет. 414.

2) Виноградникъ. Угор.

3) мн. Ви́нниці, ць. = Порічки. Шух. І. 109. Ум. Ви́нничка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 173.