ВИНА

ВИНА́, и́, ж. 1. Негативний вчинок або злочин; причетність до них або до чогось неприємного, що сталося. Тихон, не мавши за собою ніякої вини, не боячись, вийшов до нього, поклонивсь… (Кв.-Осн., II, 1956, 140); Вона справедлива й ніколи не гримне на безвинного, хоч ніколи й не подарує вини… (Коцюб., I, 1955, 101); В косовицю вони застрягли в калабані, звісно, з вини Давида (Стельмах, Хліб.., 1959, 105); // Відповідальність за негативний вчинок або злочин. — Забувся, що це ти підпалював стоги? — Не забувся, але, поміркуй, хто підказав мені, коли побачив сірники? Значить, вина падає на тебе (Стельмах, І, 1962, 544); Весною ми не розгорнули як слід будування шпаківень.., і от тепер гусінь напала на комунівський садок. Чия вина? Наша вина! (Донч., І, 1956, 64).

◊ Бра́ти (взя́ти, перейма́ти, перейня́ти і т. ін.) вину́ на се́бе — заявляти про свою цілковиту відповідальність за який-небудь негативний вчинок або злочин. Одного разу обіймив [обійняв] її й поцілував, то панотець заздрів це крізь відчинене вікно. Учитель хотів лишитися, щоби перед її чоловіком узяти свою вину на себе (Март., Тв., 1954, 235); Впіймавшись десь на грішному ділі, старшина намагався будь-що перейняти всю вину на себе, вигородити свого командира (Гончар, III, 1959, 189); Загла́джувати (загла́дити) вину́ див. загла́джувати; Склада́ти (скла́сти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) вину́ на кого — несправедливо звинувачувати кого-небудь у чомусь. — Бач, десь там двір злодії обікрали, — ніхто не міг на їх напасти слід, тож шандарі вину на мене склали (Фр., XIII, 1954, 74); Щоб полегшити своє горе, всю вину звалив [Йонька] на хлопців: — Через вас, белебнів, у халепу вскочив (Тют., Вир, 1960, 92).

2. Те, що спричиняє, призводить до чого-небудь; причина. Еней, на город руки знявши, Латина в зраді укорявши, Кричить: "Латин вина злих діл" (Котл., І, 1952, 289); [Кнур:] А все ти, жінко; всьому ти виною. Все ти їй набивала у голову: у миру немає щастя, у миру немає долі (Мирний, V, 1955, 84); — Не іди, сивокоса, війною проти доньки — невинна вона, тої зустрічі стали виною і літа, і юнак, і весна (Гонч., Вибр., 1959, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 438.

Вина, ни, ж.

1) Вина. Иногді б’ють Хому за Яремину вину. Ном. № 4062.

2) Обвиненіе. На того вина, кого вдома нема. Ном. № 2821.

3) Судебная пошлина.

Вина, вин, с. мн. см. Вино 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 172.