ВИВІТРЮВАТИСЯ

ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, юється, недок., ВИ́ВІТРИТИСЯ, иться, док. 1. Зникати від руху свіжого повітря. Весна — небезпечна пора для вимерзання. Тривожні погляди розпливалися в зелених просторах. Поблискували хліба, вивітрювалася волога (Горд., Дівчина.., 1954, 17); Не вивітрюючись, застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину (Гончар, Таврія.., 1957, 526); // перен. Стиратися в пам’яті, забуватися. Незабаром те, що він пережив у Неаполі, почало вивітрюватися із його пам’яті (Руд., Остання шабля, 1959, 430); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилося про розмову в райвно (Коп., Земля.., 1957, 34); // перен. Зникати, втрачаючи своє значення, гостроту. Але тепер інші часи: романтизм вивітрюється, його виганяють навіть із найбільш властивих йому меж кохання (Вас., І, 1959, 373); [Степан Демидович:] І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже (Сам., II, 1958, 135).

2. Повільно руйнуватися, змінюватися під дією вітру й інших атмосферних явищ. В результаті тривалої дії вітру вивітрюються тверді гірські породи (Наука.., 8, 1956, 38); Якось лагодив я на хазяйській хатині димаря: цеглу, що вивітрилась, заміняв новою (Мур., Бук. повість, 1959, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 365.

Вивітрюватися, рююся, єшся, сов. в. вивітритися, рюся, ришся, гл. Вывѣтриваться, вывѣтриться. Аф. 325.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 149.