ВИБІГАТИ

ВИ́БІГАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. Бігаючи, побувати скрізь у якомусь одному місці або в багатьох місцях. Надибав [Хапко] на ріжок, от і другий, п’ятий — катма грека. Мало не все місто вибігав та вишукав (Вовчок, VI, 1956, 291); Христя, вибігавши увесь базар, побігла знову додому (Мирний, III, 1954, 117).

2. неперех. Пробігати певний час. Тепер вони [хлоп’ята] цілий день вибігають та вигуляють по улицях… (Мирний, IV, 1955, 90).

3. перех. Бігаючи, придбати, дістати що-небудь. [Гапка:] Із самого ранку товчусь, обід зварила, заполочі вибігала (Ю. Янов., III, 1959, 77).

ВИБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БІГТИ, іжу, іжиш, док. 1. Бігом залишати, покидати яке-небудь приміщення, місце або з’являтися де-небудь. Настуся вибігає заплакана з хати (Шевч., II, 1953, 172); З охоплених вогнем вулиць вибігали на околицю люди (Кочура, Зол. грамота, 1960, 154); Син твій вибіжить з хати, простягне малі рученята (Мал., II, 1956, 100); На перон вибігло двоє військових (Ю. Янов., І, 1958, 112).

2. Виливатися, витікати з якої-небудь посудини під час кипіння. Що з горшка вибіжить, то не позбираєш (Номис, 1864, № 1913); [Степан Демидович:] Ось сідай лиш, Гапко. [Гапка:] Нема часу, борщ вибіжить (Сам., II, 1958, 121).

3. Бігом підніматися куди-небудь. Коні вибігли на гору, пішли підтюпцем (Коцюб., І, 1955, 239); Командир і комісар вибігли на верхню палубу і пройшли повз Марка (Трубл., II, 1955, 505).

4. перен. Простелятися звідки-небудь кудись. У село вони продерлися глухою стежкою, яка вибігала з балки (Панч, Гарні хлопці, 1959, 166); З другого боку [залізниці] одразу здіймається сопка, а просто — ще ближче — рівчак вибігає з паді (Трубл., І, 1955, 81); Дорога з яру вибігла на рівнину (Минко, Повна чаша, 1950, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 352.

I. Вибігати, гаю, єш, гл.

1) Исходить, бѣгая. Наймичка вибігала (шукаючи) увесь куток. Г. Барв. 502. Довелось скрізь вибігать по хатах, шукаючи. Грин. І. 109.

2) Пробѣгать извѣстное время. Не багато він бігав, а рік вибігав вовком. Грин. II. 126.

II. Вибігати, гаю, єш, сов. в. вибігти, біжу, жиш, гл.

1) Выбѣгать, выбѣжать. Ой вибіг татарин старий бородатий… Вибіг того козаченька доганяти. Макс.

2) Уходить, уйти, вылиться (о жидкости). Що з горшка вибіжить, то не позбіраєш. Ном. № 1913.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 145.