ВИБИВАТИ

ВИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БИТИ, б’ю, б’єш; мн. ви́б’ють; наказ, сп. ви́бий; док. 1. перех. Відокремлювати ударами від чого-небудь; поштовхами викидати, виламувати. В світлиці вибивають шибки. Щось тріснуло на весь будинок (Л. Укр., IV, 1954, 243); Він.. наштовхнувся в глибині підвалу на замкнені двері, почав їх вибивати плечем (Ю. Янов., II, 1954, 45); Мене вдарив [лісничий] в лице — і два зуби, Два посліднії, вибив як стій! (Фр., XIII, 1954, 136); Володя навалився на нього всім тілом і вибив у нього з рук фінку (Донч., III, 1956, 299).

◊ Вибива́ти (ви́бити) з ко́лії — порушувати узвичаєний хід життя, ставити в незвичайні умови. Позбавити людину її професії.., се значить вибити з колії (Л. Укр., V, 1956, 228); Війна всіх вибила з колії (Дмит., Розлука, 1957, 12); Вибива́ти (ви́бити) з рівнова́ги — позбавляти кого-небудь душевного спокою. Данило був сьогодні неуважним.. Всі ці несподівані пригоди вибили його з рівноваги (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276);

Вибива́ти (ви́бити) клин кли́ном див. клин; Вибива́ти о́чі — дорікати за що-небудь, чимсь. То ти мені ще й очі вибиваєш своїм багатством? (Л. Укр., III, 1952, 162); І ще багато людей вибивало Андрієві очі за дрібні позички (Григ., Вибр., 1959, 231); Ви́бити з голови́ — забути, не думати про кого-, що-небудь. [Рябина:] Дочку мою, не в гнів тобі кажучи, ти собі з голови вибий! (Фр., IX, 1952, 54); Стара напнула її [Настю] мокрим рядном. Най вона виб’є собі з голови і Гната, і любощі, бо то дурниця! (Коцюб., І, 1955, 52).

2. перех. Ударяючи що-небудь, витріпувати, очищати. Побачивши якось, що її робітниця вибиває качалкою пил з килимів,.. я почав їй допомагати (Сміл., Сашко, 1957, 164); Каргат був уже в пальті й вибивав рукою порох з кепки перед тим, як надіти її (Шовк., Інженери, 1956, 6); — І то правда. Забалакались ми, — вибив люльку Микита Петрович. — Піду помаленьку (Мур., Бук. повість, 1959, 208); // Стріляючи, влучити певну кількість разів у мішень. Я працюю у військовому гуртку і вибиваю двадцять із двадцяти п’яти можливих (Смолич, Ми разом.., 1950, 155); // З боєм відкинути ворога з його позицій. Станція в гайдамацьких руках. Ми маємо повним ходом влетіти туди й вибити ворога (Донч., І, 1956, 494); Наші вибили німців і з міста, і з рудника (Ткач, Плем’я.., 1948, 3).

3. перех. Ударами вибирати або добувати що-небудь із чогось. Урожай того року не густий вдався..: з копи ледве-ледве по три мірки вибивали (Мирний, IV, 1955, 248); Вітя коло великої купи соняшників: вибиває насіння (Вас., III, 1960, 326); — Нема, нема порядку, Полікарпе, — зітхає Побережний, вибиваючи кресалом вогонь (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 42); // Перен. Б’ючи кого-небудь, намагатися домогтися чогось. Опухли покусані до крові губи: двісті ударів німецьких ременів усю ніч вибивали зізнання з ніжних дівочих уст і не вибили (Довж., III, 1960, 63); — Вони [поліцаї] хочуть з мене вибити правду… Бачите — щодня б’ють. В мене спина вся мов печена (Збан., Єдина, 1959, 94).

4. тільки док., перех. Побити кого-небудь. Та й вибили поповича Дрібними різками… (Щог., Поезії, 1958, 479); — Так це пан наказав вибити хлопця? — запитала й Сахно (Смолич, І, 1958, 54).

5. перех. Витоптуючи (про людей, тварин), б’ючи (про град), ламати, винищувати посіви, городину, траву і т. ін. Оте гайвороння вже вибило баштани — навіть маленького кавунчика не лишилося в полі (Чаб., Балкан. весна, 1960, 186); Все якась невдача так і тягне чоловіка за поли: то худібка переболіє, то щось не вродить, а щось град виб’є чи сонце випалить (Стельмах, І, 1962, 567).

6. перех. Вбивати, винищувати всіх або багатьох. Вибивали народ тисячами (Стор., І, 1957, 127); — Чому я в хаті? Як я сюди потрапив? ..Чим кінчився бій? Вибили німців з села? — Ні, — сміється фельдшер. — Їх вибили в селі. Жодного не випустили (Багмут, Записки.., 1961, 124).

◊ Вибива́ти (ви́бити) до ноги́ — знищувати всіх. Палій зробив на поляків засідку і вночі розбив усе військо Потоцького, усі дві тисячі вибив до ноги (Укр.. казки, легенди.., 1957, 247).

7. перех. Ударяючи чим-небудь, робити заглибини, отвори і т. ін. Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває (Укр.. казки, 1951, 240); І почав працювати [Русин] щосили, копирсаючи та вибиваючи дрюком діру в помості (Фр., II, 1950, 123); — Мені запропонували самому собі вибити в скелі житло (Ю. Янов., II, 1958, 103); Вівці аж яму вибили на тій місцині, де був колись горбик. Хоч які маленькі ратички, а пилинку за пилинкою рознесли від колодязя землю по степу (Гончар, Тронка, 1963, 61).

Вибива́ти (ви́бити) шлях (доро́гу) — часто їздячи, робити нерівним, з вибоями. Повозку вашу щось підняло трохи спереду й незабаром наче в рів спустило.. — Чи то шлях так вибили, чи ровом окопалися? (Мирний, IV, 1955, 322).

8. перех. Ритмічними ударами позначати час (про годинник). Цієї ночі сон випурхнув з її очей, коли старосвітський годинник закінчив вибивати дванадцяту (Галан, Гори.., 1956, 22); Мірно вибиває годинник вісім ударів (Ю. Янов., IV, 1959, 102); // безос. — Це скільки б’є? — запитав Саїд Алі у доглядачки.. — Десяту годину вибило (Ле, Міжгір’я, 1953, 277).

9. тільки недок., перех. і неперех. Стукаючи, ударяючи, видобувати звуки в певному ритмі, в такт якійсь мелодії і т. ін. Кастаньєти.. Вибивають іспанський мотив (Мур., Осінні сурми, 1964, 11); Один з юнаків, добре вибиваючи в бубон, час від часу підсвистував та вигукував (Шиян, Гроза.., 1956, 691); Аксель.. стояла край столу, вибиваючи пальцями уявлену мелодію (Досв., Вибр., 1959, 257); // Танцювати, притупуючи. Трьох чортих перетанцював, усі чоботи свої пробив, вибиваючи гоцака (Кв.-Осн., II, 1956, 242); Он ланкова з трактористом Іваном, Так пропливають у згоді з баяном, Так вибивають, що тягне й мене (С. Ол., Вибр., 1959, 101).

◊ Вибива́ти дрижаки́ (дроб) — тремтіти, дрижати, трястися. — А вам не страшно? — Та поки що дрижаків не вибиваю (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 198); Його щелепи зрадницьки вибивають дроб (Тулуб, Людолови, I, 1957, 448).

Вибива́ти крок див. крок; Вибива́ти такт див. такт.

10. перех. Відтворювати, наносити на що-небудь або витискувати на якомусь матеріалі певні знаки. Скрізь і завжди машиністка штабу сиділа за машинкою й уперто вибивала лілові літери (Ю. Янов., І, 1958, 96); // текст. Наносити фарбою візерунки на тканину. Напряде [Мотря] отак літ за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб’є — спідницю пошиє, юпку… У вибійчаному і в свято ходила (Мирний, II, 1954, 46).

11. неперех. Пробиватися нагору, назовні. З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (Гончар, Таврія.., 1957, 115); Гаком крана загнуло всмоктувач, і з дверцят колодязя, коли їх відкривали, трохи вибивав дим (Баш, Надія, 1960, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 349.

Вибивати, ва́ю, єш, сов. в. вибити, б’ю, єш, гл.

1) Выбивать, выбить, вышибать, вышибить. Клин клином вибивають. Ном. № 5848. Чого стоїш, моя доненько, чому не йдеш та додомоньку? Чи травиця ноги спутала, або роса очі вибила? Мет. 289. Вибивати очі. Колоть глаза. Зараз і почне їй очі хлопцями вибивати. Мир. Пов. І. 119. Ой годі, мати, сим очі вибивати. Мет. 265.

2) Выбивать, выбить, изрывать, изрыть. Копитами землю вибиває. Рудч. Ск. II. 112.

3) Выбивать, выбить, побить. Господи милостивий, вибиймо її (пшеницю) градом. Грин. II. 147. Де не взявся вітер—вибив те просо. Рудч. Ск. II. 136.

4) Выколачивать, выколотить. Вибий оке добре килима дубцем.

5) Выжимать, выжать, выдавить. Нехай б’ють, — олії не виб’ють. Ном. № 3913.

6) Вытѣснять, витѣснить. Б’ються (шаблями). Наливайко вибиває Жовковського з хати. К. ЦН. 245, — у потилицю. Выгонять, выгнать, вытолкать въ шею. Іди, каже, брате, та й більше не приходь, бо як прийдеш, то в потилицю виб’ю. Рудч. Ск. II. 135. Козака нетягу за чуб брала, в потилицю з хати вибивала. ЗОЮР. І. 202.

7) Только сов. в. Побить, поколотить. Батько його вибив добре. Рудч. Ск. II. 107. Нагаєм вибив. ЗОЮР. І. 161.

8) Избивать, избить. Вибивали народ тисячами. Стор. І. 181.

9) Оттискивать, оттиснуть, вытиснуть, отпечатывать, отпечатать. Оце ви напишите, а другому дасте, щоб вибив книжку? ( Залюбовск.).

10) Выбивать, выбить, набить (выбойку). (Полотно) виб’є— спідницю пошиє, юпку… У вибійчаному й у свято ходила. Мир. ХРВ. 25.

11) Только несов. в. Выбивать, бить, стучать, хлопать. Барабани вибивали. Рудч. Чп. 91. Танцюють, кричать, у долоні вибивають. Грин. І. 184.

12) Вибивати тропака. Откалывать трепака. Стор. МПр. 52.

13) О перепелѣ: пѣть. Перепел вибива. Мнж. 172.

14) — з сили. Приводить, привести въ изнеможеніе. І навприсядки пускався й колесом крутився, поки дружку вибив з сили, а сам не втомився. Мкр. Н. 30.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 145.