ВЕСІЛЛЯ

ВЕСІ́ЛЛЯ, я, с. 1. Обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм. Отож послав Михайло сватів; дівчата вже в дружки прибираються та міркують, яке-то весілля в Наталі буде (Вовчок, І, 1955, 96); Вона.. намагалась вгадати, в чийому дворі справляють весілля (Коцюб., II, 1955, 30); // Бенкет з нагоди одруження. Вони [дівчата] в моїх вінках ходять — і на весілля, і до кіно, і на танці (Ю. Янов., І, 1954, 43); Обіцяли бути гості і з сусіднього району, Погуляти на дозвіллі На колгоспному весіллі (Перв., II, 1958, 47).

Золоте́ весі́лля див. золоти́й; Справля́ти (спра́вити, гра́ти, зігра́ти, гуля́ти і т. ін.) весі́лля — святкувати одруження, виконуючи певні обряди; гуляти на бенкеті, вечірці з нагоди одруження. Старости заміняли хліб. Справили весілля (Коцюб., І, 1955, 77); Явдоха була вже заручена і тілько чекала осені, щоб весілля грати (Мирний, І, 1954, 61); Гарні в колгоспі дівчата, будем весілля гуляти (Забашта, Квіт.., 1960, 97); Срі́бне весі́лля див. срі́бний.

2. збірн., розм. Люди, присутні на святкуванні з нагоди одруження. Через село весілля йшло (Шевч., II, 1953, 94); З вулички по дорозі напроти на його вийшло весілля (Стор., I, 1957, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.

Весілля, ля, с. Свадьба. Дай, Боже, знати, з ким весілля грати. Ном. № 262. Загоїться, поки весілля скоїться. Посл. Відбути, відгуляти весілля. Сыграть, отпраздновать свадьбу. весіллям называются и вообще всѣ участники свадьбы: весілля йде до молодої. О. 1862. IV. 30. Ум. Весіленько, весіллячко. Вінець сплете дівчинонька та на весіленько. Млак. 93. Яке ж твоє весіллячко смутне-невеселе. Г. Барв. 208.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 142.

весі́лля (зменшено-пестливі — весі́ленько, весі́ллячко) —

1) обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм; найрадісні­ший найвеселіший час у житті лю­дини, звідси й назва; весільні об­ряди (заручини, вінкоплетини, убирання гільця, випікання коро­ваю, шишок, посад, розплітання коси молодої, її викуп і прощання з родиною, переїзд до молодого тощо — у гуцулів, наприклад, зафіксовано 22 обряди) супрово­джуються радістю, веселими (ве­сільними) піснями; українське ве­сілля за своєю формою є сценіч­ним дійством — з розподілом ролей, переодяганням, послідов­ністю актів; характер обряду ста­родавній, княжий (тому моло­дий — князь, молода — княгиня, їхні друзі — бояри, дружки, тобто княжа дружина); назви розпоряд­ників на весіллі — старостів і підстаростів — польсько-литовського походження; крім старостів, розпорядниками на весіллі виступа­ють сваха, дружби молодого і дружки молодої; всі зобов’язані дотримуватися традиційних дій, форм вислову, пісень, промовляти і співати від свого імені й від імені молодих та їхніх батьків, яким належить бути при цьому пасивними; весільні гості гуртуються у двох хорах — молодого і молодої; весільними піснями гості супрово­джують усі головні дії весільного обряду, наприклад, перед виру­шанням весільного поїзда співають: «Встаньте, бояри, встаньте, Кони­ки посідлайте, Самі ся убирайте, Бо поїдемо ранком Попід високим ґанком, Будемо замки ламати, Марусеньку доставати…»; в антрактах виконуються застільні, віншувальні, любовні, жартівливі та інші пісні; оскільки українське весілля тривало цілий тиждень, його образно називають найдов­шою в світі оперою; весільні обря­ди ще дохристиянського ритуаль­ного походження (тому й голов­ною назвою парування молодих є слово бра́тися — побра́тися, побра́ння); період весіль припадав перев. на осінь — по закінченні по­льових робіт; в українців є старе повір’я (можливо, дохристиян­ське), що на небі сидить старий дід (ще, може, язичницький бог) і в’яже до пари шматки кори (шлюбні пари), — як він зв’яже, так і буде; здавна весільний обряд пов’язаний із сонячним культом; у весільних піснях часто звертають­ся до сонця, місяця й зірок: «їде хлопець до дівки, Як місяць до зір­ки… А в мого тестенька троє ворі­тець: В одні ворітця місяць засві­тить, В другі ворітця сонечко зі­йде, В треті ворітця молодчик в’їде»; фігурками сонця і місяця («шишками») оздоблюють коро­вай; молода, запрошуючи гостей на весілля, йде «посолонь», у на­прямку сонця (пізніше «посолонь» обходять і церкву); персні — теж, можливо, символізують сонце; шанують також інші світила; мі­сяць і вечорова зоря символізують молодого и молоду; за народною традицією, святкують: си́тцеве ве­сі́лля — рік після одруження; дерев’я́не весі́лля — п’ять років після одруження; день троя́нд — десять років після одруження; скляне́ ве­сі́лля — п’ятнадцять років після одруження; срі́бне весі́лля — двадцять п’ять років подружнього життя; перли́нне весі́лля — тридцять років подружнього життя; золоте́ весі́л­ля — п’ятдесят років подружнього життя; діама́нтове весі́лля — шіст­десят років подружнього життя. Дай, Боже, знати, з ким весілля грати (М. Номис); Загоїться, поки весілля скоїться (приказка); До ве­сілля дівка гарна, а там хоч покинь (М. Номис); Жук гуде — весілля йде: Степанида за Демида заміж іде (приказка); Кому весілля, а кому безділля (М. Номис); Вінець спле­те дівчинонька та на весіленько (С. Воробкевич); Яке ж твоє весіл­лячко смутне-невеселе (Ганна Бар­вінок);

2) люди, присутні на свят­куванні з нагоди одруження; на Лівобережжі поїздів було два: коли молодий їхав на дівич-вечір і ко­ли — по молоду; другий поїзд мав бути чисельнішим (два старости, два дружки, старший боярин і чо­тири або більше бояр, дві-чотири свахи і одна світилка). Через село весілля йшло (Т. Шевченко);

3) ве­сі́лля сві́чки див. сві́чка 4;

4) весі́лля пе́чі див. піч;

5) запро́сини на весі́л­ля див. запро́сини 2;

6) мале́ весі́лля див. зару́чини.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 78-79.