БІСИК

БІ́СИК, а, ч. Зменш. до біс ¹ 1. Коли зирк: він [чорт] сидить.. — А що, — кажу, — бісику, чого се такеньки зажурився? (Вовчок, VI, 1956, 265); * Образно. Бісик зухвалості раптом ускочив Жаку в груди. Жаку було весело, Жаку було радісно — захват переймав його (Смолич, Світанок… 1953, 347).

◊ Бі́сики (бі́сик) в оча́х (в о́ці) [гра́ють (гра́є і т. ін.)] — про веселий, грайливий настрій у когось. Буває [Маруся] часом страх сумна, А часом бісик в оці грає (Коцюб., І, 1955, 425); В очах [Люди] не горіли звичайні сміхотливі бісики (Донч., І, 1956, 508); Пуска́ти (посила́ти, роби́ти) бі́сики [о́ком (очи́ма)] — кокетувати очима, заграваючи з ким-небудь. І кожна [панянка] навперейми перед подругою наряджалася якнайкраще, .. були й такі, що й бісики перед дзеркалом учились пускати (Мирний, III, 1954, 190).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 189.

Бісик, ка, м.

1) Ум. отъ біс.

2) Бісики пускати. Строить глазки, ухаживать: строить куры; разсыпаться мелкимъ бѣсомъ. Ном. № 8797. Полюбиться її він мосці і буде бісики пускать. Котл. Ен. І. 14. З парубками вже не та: зуби до їх скалить, бісики пуска. Стор. І. 53. Послала йому бісика очима. Мир. ХРВ. 63.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 69.