БІЛИТИ

БІЛИ́ТИ, білю́, бі́лиш, недок., перех.

1. Робити білим, покриваючи розчином крейди, вапна і т. ін. А у нас хатина біла; Я й полола, я й білила (Щог., Поезії, 1958, 146); Від ранку й до ранку — стук, грюк, хлюпанина; метуть, білять, миють, краскою криють… (Мирний, III, 1954, 255); * Образно. Зима у грудні білить віти (Мал., Любов, 1946, 53).

2. Доводити до білого кольору, вибілювати у воді і на сонці (полотно і т. ін.). Над Черемошем дівчата полотна та пряжі білють [білять], перуть, жартують та регочуться (Черемш., Тв., 1960, 345); З якого білого полотна ці сорочки пошиті!.. Скільки разів у воду вмочали та розстилали на траві зеленій, щоб своїми променями сонце його білило! (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 520).

3. Робити чистим, білим, умиваючись. Дівка Катерина личенько білила (Чуб., V, 1874, 574); // Робити блідим. Той легкий дим.. п’є кров з лиця і гасить людський погляд, обличчя білить і чорнить одежу (Л. Укр., І, 1951, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 182.

Білити, лю, лиш, гл.

1) Бѣлить; окрашивать въ бѣлый цвѣтъ. У суботу білю хату. МВ. шити-білити — завтра великдень. Посл. Значитъ то же, что русское: коли на охоту ѣхать, тогда собакъ кормить. білити шкіру. При выдѣлкѣ кожи: натирать мѣломъ. Шух. І. 254.

2) О полотнѣ: дѣлать бѣлымъ, бѣлить (на. солнцѣ). Я вас пряла, ночей не досипала, білила вас в зеленім лузі. Левиц. І. На тихім Дунаї під крутим берегом там господиня різи білила. Чуб. Біль білити. См. І. біль.

3) Убѣлять (умывая). Дівка Катерина личенько білила. Чуб. V. 574.

4) Лудить. Херс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 65.