БРАТ

БРАТ, а, ч.

1. Кожний із синів по відношенню до інших дітей того ж батька або матері. Випроводжала сестра свого брата (Шевч., II, 1953, 42); [Андрій:] Тобі ж він у всякім разі брат по батькові (Л. Укр., III, 1952, 719); * Образно. До бою звелась богатирська дружина Радянських народів-братів (Бажан, І, 1946, 115); * У порівн. Покохав Андрій Семена, як рідного брата (Коцюб., І, 1955, 447).

Брат у пе́рших — син дядька або тітки. До Лемішки заїхав.. брат у перших із жінкою (Н.-Лев., І, 1956, 189); Брат у дру́гих — син двоюрідного дядька або тітки. А ваш брат у других, чи здоровий він з молодою жінкою? (Вовчок, І, 1955, 244); Двою́рідний брат — те саме, що Брат у пе́рших. Мирон Підіпригора схожий на свого двоюрідного брата Василя (Стельмах, II, 1962, 13); Моло́чний брат — син годівниці по відношенню до чужих дітей, яких вона годує; Трою́рідний брат — те саме, що Брат у дру́гих.

◊ Ваш брат — ти або ви і подібні. [Горлов:] Я вашого брата [кореспондентів] люблю, поважаю (Корн., II, 1955, 10); На бра́та — на кожного. Панкратов.. читав список необхідних для подорожі речей.. — В середньому по дев’ять кіло на брата (Донч., II, 1956, 28); Наш брат — ми, я і подібні до нас, до мене. Дякую.. за обидва збірники: це такий багатий, інтересний матеріал, особливо для нашого брата — белетриста (Коцюб., III, 1956, 344); Свій брат — подібний або подібні до кого-небудь. Час від часу шумів шинелями і свій брат, відпущений, видно, також до 24.00 (Гончар, Дорога.., 1953, 30).

2. Близька, своя людина; однодумець, друг. Ми на путі зметем усі загати, щоб на землі замовкнув гул гармат, бо на чолі в нас партія крилата, бо в нас людина для людини брат (Сос., Щастя.., 1962, 31); // Співвітчизник. Наш отаман Гамалія.. Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти… Слави добувати. Із турецької неволі Братів визволяти (Шевч., І, 1951, 203); О, люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани! Палають страшні, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно! (Л. Укр., І, 1951, 74).

3. тільки одн., у кличній формі: бра́те, брат. Фамільярне або дружнє звертання до сторонньої особи чоловічої статі. Слухай, брате, та научай Своїх малих діток (Шевч., II, 1953, 45); Ревнощі — це, брат, така штука, що з чоловіка може звіра зробити! (Головко, II, 1957, 114).

4. Член релігійного братства; чернець. [Кембль:] Ми всі брати і сестри по Христу, і всім повинна просто "ти" казати, хоч би й самому королеві (Л. Укр., III, 1952, 22); // заст. Про всяку людину по відношенню до іншої; ближній. [Неофіт-раб:] А се ж не гріх — голодних об’їдати і голих обдирати? і кого ж? своїх братів, працівників, рабів… (Л. Укр., II, 1951, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 227.

Брат, та, м.

1) Брать. Нема…. ні брата, ні сестри. Чуб. V. 18. У ляхів — пани, на Москві — реб’ята, а у нас — брати. Ном. № 796. Употребл. какъ слово обращенія къ мужчинѣ-пріятелю. Товаришу, рідний брате, виклич мені дівча з хати. Мет. 69.

2) — у перших. Двоюродный брать.

3) — у других. Троюродный брать.

4) — чоповий. Собутыльникъ. Млак. 85.

5) Старший брат. Въ цехѣ: начальникъ надъ подмастеріями. Козел. у.

6) Молодший брат. Въ цехѣ: лицо, служащее для посылокъ. Козел. у. Ум. Братець, братік, братічок, братко, браток, браточок, братонько, братечко, братуньо, братусь, братусик. Ой приїхав братець до сестриці в гості. Чуб. V. 764. Въ живой разговорной рѣчи употребляется преимущественно во мн. ч.: братці, братця. Хваліте, крикнув, братця, Бога. Котл. Ен. Очень любимо въ употребленіи нѣжно-ласкательное братік, братічок. Особенно любятъ употребленіе его женщины какъ по отношенію къ брату, такъ и ко всякому любимому молодому мужчинѣ, также при просьбахъ и пр. Тиміш зібрав парубків: «Братіки мої, товариші милі, поможіть мені!» МВ. І. 132. Посію я рожу, покладу сторожу: братіка рідного. Чуб. ІІІ. 207. Мій батечку, мій братіку, хоч ти не цурайся! Шевч. 86. Се ж мій братічок ріднесенький! МВ. І. 30. Братічок помре, — я й загину. Чуб. V. 439. Тепер мій братко із вуійська приїхав. Чуб. ІІІ. 316. Братоньку милий, прибудь до мене. Чуб. V. 469.

7) Брат і сестра. Раст. Melampyrum nemorosum L. Вх. Пч. І. 11.

8) Братсестриця. Раст. Melampyrum arvense L. Шух. І. 21.

9) Три брати. Раст. a) Euphrasia lutea L. Шейк. б) Trifolium medium L. Шейк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 92.

брат —

1) (зменшено-пестливі — бра́тець, бра́тик, бра́тичок, брат­ко́, брато́к, брато́чок, бра́тонько, бра́течко, брату́ньо, брату́сь, брату́сик)кожний із синів щодо ін­ших дітей того самого батька або матері; оскільки в українській ро­дині здавна повелося жити власним домом, то батько намагався розділити господарство між сина­ми, отже брати жили, як правило, кожен своїм обійстям, своєю ро­диною, своїм господарством; це призводило часом до відособлен­ня, тому кажуть: «Брат братом, а мед за гроші», «Хоть ми собі брати, але наші кишені не сестри», «Кож­ний брат собі рад», «Брат мій, а хліб їж свій», «Брат мій, а розум у нього свій», «Дім брата — не своя хата»; проте це зовсім не означало, що «поки брати малі, доти й рідні»; улюбленим було в ужитку ніжно-ласкаве бра́тик (бра́точок), особливо у стосунках брата і сес­три (у Марка Вовчка — «се ж мій братичок ріднесенький!»). Як брат брату не поможе, то що вже чужії люди (приказка); Випроводжала сестра свого брата (Т. Шевченко); Брат піднявся на брата (Біблія); Братоньку милий, прибудь до мене (П. Чубинський);

2) брат у пе́рших = двою́рідний брат — син дядька або тітки; жартують, перефразову­ючи родове наймення: «Ковалів Тарасько нашій Парасці у перших Юхим»; «Ми з тобою свояки: твій дядько моїй Парасці двоюрідний Сидір»; «Нашим воротам двоюрід­ний сарай»;

3) брат у дру́гих = тро­ю́рідний брат — син двоюрідного дядька або тітки; жартують: «Вона йому, Василевому, тітка, а він їй через вулицю бондар, по Тупищиці гончар, а попросту, як там хоче­те, брат у других»;

4) член релігій­ного братства; чернець (звідси — брат во Христі). Ми всі брати і сестри по Христу (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 53.