ЧАРЧИНА

ЧАРЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що ча́рка 2. Ямпольський.. довго не піддавався, пробував протистояти Горбенкові, але нічого з цього не вийшло. В цілому це людина справедлива і чесна., але губить його чарчина (Грим., Подробиці.., 1956, 22); Всі вони озброєні і вже випили, певне, по добрій чарчині, бо очі в багатьох скаламучені, а обличчя не в міру розчервонілися (Шиян, Баланда, 1957, 33); [Дід:] Дай йому, Наталю, хоч чарчину, а то він чисто задуб (Стар., Вибр., 1959, 658).

&́9671; Перехиля́ти (перехили́ти, перекида́ти, переки́нути, хильну́ти і т. ін.) чарчи́ну — пити алкогольні напої. Він, видно, встиг уже перехилити чарчину, бо обличчя йому порожевіло, очі блищали завзяттям, кашкет з’їхав на потилицю (Коп., Сусіди, 1955, 63); [Галушка:] Галю, винось бо щось перекусити — чоловік з дороги дальньої, та й нам не завадить чарчину перекинути (Корн., І, 1955, 293); — Вип’ю,— кивнув Омелян, бо таки й справді йому скортіло хильнути чарчину (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 567).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 274.

Чарчина, ни, ж. = Чарка. Я випив ще одну чарчину. Алв. 46. Нашим усе чарчина воро́чається, — т. е. есть постоянные случаи выпить. Грин. І. 238.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 445.

чарчи́на див. ча́рка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 635.