МАЙНУТИ

МАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. чим. Однокр. до ма́яти 2; махнути. Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур, майнув довгою бородою — і повіяв од неї тихий вітрець (Коцюб., І, 1955, 149); Майнула крилами чайка-кигичка, знялася над рожево-золотою водою (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 211); Майнула Юрза чорною хусткою, встигла обернутись яструбом, та не встигла відлетіти (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 63).

2. З’явитися на короткий час і зникнути; мигнути. Корчма майнула перед очима, неначе намальована на картині (Н.-Лев., III, 1956, 145); Темна тінь майнула по хаті (Фр., II, 1950, 19); Щось подібне до усмішки майнуло в його очах, сірих, як туман (Ю. Янов., І, 1958, 122); // Блиснути (у 1 знач.). Майнула блискавиця, на мить зірвала над лісом чорне укривало (Вас., II, 1959, 329); Мов зірка, що виткнулась в бурю із хмар, Майнув за останнім вагоном ліхтар (Мур., Лірика, 1954, 148); // перен. Раптом і ненадовго з’явитися в свідомості, уяві тощо. Хай тобі про брата Думонька майне, — Надвечір тихенько Спогадай мене! (Граб., І, 1959, 218); Пронизлива думка майнула в голові Романенка (Жур., Звич. турботи, 1960, 76); // безос. "Значить, висота наша!" — майнуло в голові Черниша, і він закричав щосили: — Наша! Наша!!! (Гончар, І, 1954, 108).

3. розм. Швидко минути (про час). Звелося літо, і не знать, Як день за днем минув, І серпень дав, що можна дать, І вересень майнув… (Щог., Поезії, 1958, 387); Чи день мине, чи ніч майне, Та завжди у тривозі Важкий обов’язок мене Не кидає в дорозі (Мал., Серце… 1959, 210).

4. розм. Швидко побігти, полетіти тощо куди-небудь. І діти майнули По горищах, по коморах, По льохах, усюди (Шевч., І, 1951, 115); Веселая воля на неї дихнула — І пташка у поле стрілою майнула (Гл., Вибр., 1957, 249); Вибравши таку догідну хвилину, майнув Панько до сіней і побіг босими ногами по камінних сходах (Март., Тв., 1954, 165); * Образно. Потім думкою майнув [Косинський] на вал фортеці (Ле, Україна, 1940, 73); // фам. Поїхати, відправитися куди-небудь. Коли Лісовський їхав на Камчатку, він, прощаючись з Левченком, напівжартома сказав йому: — А може майнемо разом на північ? (Стельмах, Хліб.., 1959, 23); // фам. Утекти. На вокзалі названі матроси.. вимагають паровоза, щоб майнути додому (Ю. Янов., І, 1954, 271); Видно, поспішає [німецька колона] вирватись на велику дорогу, щоб майнути потім на захід (Гончар, III, 1959, 449).

5. рідко. Однокр. до ма́яти 4; повіяти, війнути. Вітер майнув раз, і вдруге, і втрете, верхів’я дерев загомоніли (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 598.

Майну́ти, ну, неш, гл.

1) Махнуть. Вийшла ж вона за ворота хусточков майнула. Гол. І. 60.

2) Мелькнуть. І перед моїми очима майнули, як мрія, картини Макарта. Левиц. І. Щось наче майнуло поуз вікно. Г. Барв. 299. Та вже тому діду чуприна майнула, стоїть баба на березі, руками сплеснула. Н. п. Ще він грімить, а вже стріла майнула. К. Іов.

3) Быстро пойти, быстро уйти, быстро броситься. І діти майнули по горищах, по коморах, по льохах, — усюди. Шевч. 168. Стороженька п’яна була, уснула, я, молода, на улицю майнула. Чуб. V. 640.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 398.