ГАДЮЧЧЯ

ГАДЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до гадю́ка. Тільки й видно між кущами, Що гадюччя й ящірок (Щог., Поезії, 1958, 410); Степ кишів гадюччям, ужами, навіть величезними полозами (Панч, III, 1956, 233); Треба знищить гадюччя потворне, Неприступний рубіж перейти, І бійцеве життя неповторне Треба вміть у бою зберегти (Фомін, Вибр., 1958, 111); * У порівн. А воно ж [паливо] сире — в печі сичить, як гадюччя. Не хоче горіти (Збан., Єдина, 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 12.

Гадюччя, чя, с. соб. Гадюки. Тілько й видко між кущами, що гадюччя й ящірок. Щог. Сл. 123.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 264.