ГАДКА

ГА́ДКА, и, ж. Те саме, що ду́мка 1-3. От у таких думках та гадках іде не йде [Маруся], і ноги не служать; і сердиться на себе, чого вона на торг пішла (Кв.-Осн., II, 1956, 43); Репрезентант міністерства освіти, як кажуть, виступив з гадкою, що українська література — література народна, для народу, а для цеї останньої, по гадці комісії Нобеко, має лишитися цензура (Коцюб., III, 1956, 278); Мартинові гадки спорхують раптом, як ті курчата з-під коней (Козл., Пов. і опов., 1949, 8).

◊ Га́дки не да́ти — не збагнути. Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам, що воно таке! (Шевч., VI, 1957, 50);

Гада́ти га́дку див. гада́ти¹; Губи́тися в га́дках див. губи́тися; Заки́нути га́дку про кого — що; Заки́нути га́дку за гря́дку — забути, не згадувати, не думати про кого-, що-небудь. Та цур йому, власному лихові, я про нього давно гадку закинула! (Л. Укр., V, 1956, 70); Я, наприклад, не розумію, як би я, бувши здоровою, не провела Михаля або Френкеля, не відповіла на їх листи і взагалі "закинула гадку за грядку", раз вони з’їхали з моїх очей (Л. Укр., V, 1956, 427); [І] га́дки (в га́дці) [собі́] не ма́ти — не думати зовсім, і в думках нічого не мати. Не журиться Катерина І гадки не має — У новенькій хустиночці В вікно виглядає (Шевч., І, 1963, 23); — Прокурор викликає [Гузиря] до Дрогобича, а він, мов кавалер, ходить по вулиці та й не має собі ніякої гадки (Чорн., Пісні.., 1958, 76); Не було́ й га́дки — і не думав хто-небудь. Я було радію, слухаючи того її щебетання. Не було й гадки, щоб усе те щастя у велике лихо повернулось (Вовчок, І, 1955, 281); Про те, щоб пускатись в дорогу у таку пітьму в невідомій стороні, не було й гадки. Треба було дочекатися світу (Коцюб., І, 1955, 357); Узяли́ (обсі́ли, обняли́ і т. ін.) думки́ та гадки́ (думки́-гадки́) кого, що — задумався, зажурився, заклопотався хтось. Узяли її [Галочку] думки та гадки… Тільки і чути її, як важко здихне.. сплакне… (Кв.-Осн., II, 1956, 336); Думки-гадки обсіли його [Антона] голову (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39); Я й очей не звела: обняли мене думки та гадки, та журба пекуча (Вовчок, І, 1955, 7); Шко́да й га́дки — немає чого й думати, нічого й думати. — Там би [дома] я спочив хоч мало, Молившися богу. Там би я… Та шкода й гадки, Не буде нічого (Шевч., II, 1963, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 10.

Гадка, ки, ж. Мысль, помышленіе, думка. Ні думки, ні гадки. — Що хатка, то инша гадка. Взяли мене думки та гадки. Ном. № 5807. А ні гадки. і гадки не має. И не думаетъ вовсе; и въ усъ себѣ не дуетъ; и не заботится. Ном. № 4991. Його лають, а він, а ні гадки, (а він і гадки не має). Его бранятъ, а онъ и въ усъ себѣ не дуетъ. Не журиться Катерина, і гадки не має. Шевч. 67. За годинки жито помолотили й прибрали, — тепер ні гадки, — т. е. теперь и спокойны. Черн. у. Шкода й гадки. Нечего и думать. Шкода й гадки, не буде нічого. Шевч. 422. Ум. Гадонька, гадочка. Думки-гадоньки не мають. Шевч. 648. Ой почєли вівчєрики гадочки гадати, як би дати Бондарючці та у село знати. Шух. І. 205.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 263.