ГАДАТИ

ГАДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок.

1. про кого — що і без додатка. Думати, розмірковувати. — І вже, моя мати, Мені не гуляти: Треба мені, мати, Про інше гадати… (Щог., Поезії, 1958, 59); Піди вкладися гарно спати, А послі [потім] будеш і гадати. Спочинь та вже тогді [тоді] міркуй! (Котл., І, 1952, 107); Чіпка йде з беку "тари, похнюпивши голову.. Нічого він не думає, не гадає… (Мирний, II, 1954, 55); Ви не знаєте, що я гадаю, Як сиджу я мовчазна, бліда (Л. Укр., І, 1951, 91); * Образно. Хотів би я знати, — та хто теє скаже! Хто скаже мені, що могили гадають… (Тич., І, 1957, 4); // Мріяти. — Чи про такі очі я гадала, як вас [рушники] під калиною вишивала, — подумала Лукина (Н.-Лев., III, 1956, 346); Мати собі планувала, як її син буде вченим, не гибітиме під землею, як батько. Гадала й від радості плакала (Панч, Синів.., 1959, 35).

Гада́ти ду́му (ду́мку, га́дку) — те саме, що Ду́мати ду́му (ду́ми, ду́мку) (див. ду́мати). Лину В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю, 1 ніби серце одпочиває (Шевч., II, 1953, 20); Дивлюся на небо та й думку гадаю. Чому я не сокіл, чому не літаю..? (Пісні та романси.., II, 1956, 30); Сидить Абдул, Губи надув І гадку гадає: Що там моє, Турецькеє Військо поробляє? (Г.-Арт., Байки.., 1958, 164); Ду́мати-гада́ти див. ду́мати.

2. перев. з спол. що. Мати думку, міркування з якого-небудь приводу; вважати. — А я так гадаю, що тобі треба негайно залишити збори, — сказала, стримуючи хвилювання, Ольга Ярош (Шиян, Баланда, 1957, 97); — Ви гадаєте, нам пощастить його врятувати? (Довж., І, 1958, 320); // Передбачати, припускати. Молотьбу скінчили вчасно. Зерна, правда, одержали менше, ніж гадали (Донч., І, 1956, 91).

3. з інфін. Мати намір що-небудь робити. Гадаю подати до цензури збірник власних оповідань з молдаванського життя (Коцюб., III, 1956, 129); // Сподіватися. Шевченко гадав побачити свою п’єсу на сцені Александрінського театру в Петербурзі у 1843 році (Мист., 2, 1956, 36).

ГАДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., заст. Ворожити. Вона тут тілько і робила, Що всім гадала, ворожила (Котл., I, 1952, 154); Звечора під новий год Дівчата гадали (Бор., Тв., 1957, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 10.

Гадати, даю, єш, гл.

1) Думать, размышлять, помышлять, предполагать, воображать. Я козак молод, гадаю, що я собі пароньки не маю. Мет. 17. Ой ти, козаче, що ти думаєш-гадаєш? Мет. 81. Коника сідлає, а на Бога не гадає. Гол. І. 11.

2) = Згадувати. Та будем ми помірать і свого батенька гадать. Мил. 211.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 263.